Конфлікт навколо художнього музею в Рівному: кому це вигідно?

Пресова конференція, яку влаштували борці за величезний аварійний корпус із колонами на вулиці Драгоманова, 9, була аж вельми емоційною. Ще б пак: ішлося про те, щоб отримати безкоштовно будівлю в центрі, а також гроші на її ремонт, й надалі – про великі регулярні виплати з бюджету. Аргументували діячі з художніх і навколохудожніх кіл свою позицію приблизно так: музей картин – це добре, а суд – погано. Хто за музей – хороший, всі інші – вороги мистецтва, тож майже «вороги народу».

Інвестор – подарунок долі

Для тих, хто, може, ще не в темі, розповімо. Наприкінці 2013 року звільнилася будівля колишньої жіночої консультації, зведена ще за Польщі на пожертви мешканців Рівного як «Каса хворих». Старезна повітова страхова лікарня – велика і занедбана ущент. За підрахунками міської влади, ремонт і реставрація споруди потягнули б більш як 30 мільйонів гривень, плюс гроші на проект – іще приблизно 2 мільйони. Це – зважимо – за курсу по 8 гривень за долар США, отож ці суми можна вже тепер подвоїти.

Як подужати це міському бюджету, якого не вистачає на дахи, з яких майже сотня – що те решето, десятки кілометрів доріг і вулиць, які потребують нового асфальту, і чимало інших справ? А тут добавилася «Каса хворих». Це притому що на плечах міста капремонт найголовнішого рівненського осередку творчості й мистецтва – міського будинку культури, що в парку Шевченка.

Тож коли апеляційний суд вкотре попросив приміщення на Драгоманова в позичку та пообіцяв не лише відремонтувати й відновити в первозданній красі будівлю, а ще й погодився видобути в Києва для Рівного кілька мільйонів «відступного», щоб місто врешті завершило капремонт у МБК, де в майже двадцяти мистецьких колективах і студіях займаються творчістю понад сімсот рівнян – дорослих і малих, як же було відмовляти.

Природно, що будівлю консультації передали суду – за договором позички на 49 років. Аж тут намалювалися художники і стали вимагати, щоб їм віддали консультацію – для художнього музею, а договір із судом в односторонньому порядку розірвати.

Чому Спілка не створює музей на своїх квадратних метрах?

У мене на столі – цікавий документ, якому вже 16 років: «Передати з комунальної власності міста у власність Спілки художників нежитлові приміщення по вулиці 16 Липня, 2а (площею 795,8 кв. м) та будинок по вулиці Театральній, 11 (площею 165,8 кв. м)».

Це – текст із рішення міської ради № 55 за 2 лютого 1998 року. А прийняте воно на виконання постанови Кабінету Міністрів «Про передачу нерухомого майна творчим спілкам».

– До того ж, саме в той період, – ще раз нагадала кореспондентові нашої газети начальник управління комунальною власністю міськвиконкому Наталія Поліщук, – столична НСХУ отримала у власність ще чотири приміщення в самому історичному центрі Рівного: на вулиці Княгиницького, 1 – 754,2 кв. м, на Толстого, 3а – 201,9 кв. м і два, з балансу міської лікарні, на Пересопницькій 168а – основна будівля, 133 кв. м і підсобне приміщення – 68,7 кв. м. Це можна підтвердити документально. При­міщення на Театральній, 11 художники успішно продали майже відразу, як переоформили на себе, ще у вересні 1999 року. Практично все з тих величезних виставкових площ, що на 16 Липня, 2а, здали в оренду магазинам. Що з іншими? Сходіть і поцікавтеся. Враховуючи те, як рівненські художники розпорядилися всією своєю нерухомістю у центрі міста, передавати їм іще якісь споруди було б геть нерозважливо.

– Стоїть і валиться, – описав рукою коло, в яке потрапили закинуті майстерні скульпторів і ковалів на Пересопницькій, 168а, Петро Петрович, мешканець сусіднього будинку, який колись мало не щодня заходив у гості до знайомого митця. – Скляна покрівля геть розбита, всередині сніг-дощ. Оця стіна, що похилилася, була б упала, то її підперли і стягнули з другою. Казали, кілька років намагаються продати, але кому тепер руїна ця потрібна? Колись тут була лікарняна пральня, гараж, майстерня. Все працювало…

Мистецькі мрії про те, як «осідлати» бюджет

– Тетяно Сергіївно, чи погодиться Спілка художників віддати весь перший поверх на 16 Липня, 2а, якщо, припустимо, апеляційний суд відмовиться від споруди на Драгоманова і виникне можливість створити там художній музей? – спитав «на перевірочку» в голови Рівненської обласної організації НСХУ Тетяни Лукашевич хтось із місцевих журналістів уже під кінець прес-конференції, щойно емоційні митці «виговорилися».

– Причому тут одне до одного! Музей музеєм, а виставкова зала Спілки – то зовсім інше. Ні в якому разі ми її не віддамо!..

Рівняни пам’ятають, скільки років у виставковій залі, що на 16 Липня, 2а, стояли холодильники та всякі меблеві гарнітури. У тій частині, яку тепер успішно орендує магазин «Тканини», була торгівля побутовими електроприладами, а інші виставкові площі приватні підприємці використовували собі під склад. Відомій у місті меценатці-підприємиці Тамарі Лазарчук вдалося дивним чином «уламати» керівників художньої спілки знову розвісити картини на стінах їхніх виставкових площ, бо її крихітна, але гостинна галерея «Зуза» не вміщала, ну, хоч трохи ширших експозицій. Так почалась історія художнього салону «Вернісаж». Забули? А те, що дехто з «маститих», невдовзі після реанімації своєї ж виставкової діяльності пропонував Тамарі Федорівні, що хай уже на стінах висять ті картини, а в залі посередині хай підприємець знову ставить холодильники, то навіть як і пам’ятають, все одно скажуть, що такого не було.

– Тетяно Сергіївно, та виженіть ви всіх отих орендарів, у вас же площі вистачить на два музеї! Відкрийтесь, покажіть, якими цікавими можуть бути рівнянам ваші експозиції, то у вас і відбою не буде від пропозицій, куди переїжджати з картинами, – запропонував наш кореспондент голові обласної спілки художників.

– А знаєте, скільки доводиться тепер платити за опалення? Музей – не виставка, він передбачає ще багато всяких відділів…

То, може, в цьому й справа? Бо навіть головний локомотив поборників художнього музею Віктор Гвоздинський на запитання, якими він бачить джерела фінансування та інвестування у фонди музею, відповів, що всі витрати має нести обласний бюджет, а розпоряджатися і керувати ним повинна облрада.

Так-так, музей – це ж керівні посади, оклади, ставки, премії, бюджетні нарахування. Асигнування з бюджету на ремонт, на комунальні витрати, на охорону, на влаштування мікроклімату для полотен, реставрацію картин, дослідження тенденцій – все це коштує недешево. Ці витрати не можуть бути меншими, аніж на краєзнавчий музей, бо в «Каси хворих» – не менша площа, отож не меншим має бути штат. Усім вистачить посад.

Художній музей у Рівному давно вже є!

Не думаю, що це для когось одкровення. Багата власна експозиція, постійно змінювані видатні «приїжджі» та місцеві виставки, штат відданих мистецтвознавців-науковців та яскрава аура подій: мистецьких обговорень, диспутів, вечірок, майстер-класів, численні лекції і семінари для студентів, практичні заняття для учнів художньої школи і студій. Це все – про рівненську блискучу галерею європейського живопису «Євро-Арт», яка працює в місті з 2011 року. До речі, там спромоглися забезпечити й потрібний для збереження картин (і, мабуть, недешевий) мікроклімат, технічну та фізичну охорону. Приміщення – у центрі, обладнане так, як годиться.

Цікаво от що: на всі ці витрати власники галереї не попросили ні копійки із бюджетних коштів. Музей – приватний. Та попри те ціна квитка, аби оглянути ну просто нереальні для нашого провінційного міста полотна, більш ніж демократична:

– Звичайний – 10 гривень, для учнів і студентів – 6, для пенсіонерів – 4. Екскурсія для групи – 20 гривень. А посиденьки, виставки, перегляд кінофільмів у клубному кафе, як і добра половина майстер-класів, безкоштовні, – розповіла мистецтвознавець і арт-менеджер галереї Руслана Кузіч. – Відвідувачі завжди є: буває двадцять за день, буває – п’ять, буває й сто.

У «Євро-Арті» від самого відкриття підтримують інтригу: не розголошують, хто його власники, хто та на яких умовах надає колекції для огляду. Ну, а коли ви запитаєте про їхніх спонсорів – інтелігентно переводять мову в більш мистецьке русло.

Навчитися б усьому цьому вимагачам художнього музею, який чомусь обов’язково має бути в них на Драгоманова. Нехай розрахували б кошториси, звернулися до меценатів, урешті, заробили б на своїх картинах і знайшли під них кредитні кошти. В усьому світі написання, купівля, продаж і експонування творів мистецтва вважають однією з найрентабельніших справ. Тоді художники вже точно знатимуть, що вартість їхнього музею – не сотні невідремонтованих дахів і не дороги, що чекають ремонтів і псують нерви водіям, не урізані зарплати вчителів та медсестер, а сила щирого (бо заплатили за квиток!) тяжіння українців до прекрасного. Й тоді зі щирим, просто очі в очі, поглядом не треба буде вимагати передати будівлю «Каси хворих» у власність обласної ради. А знаєте навіщо? Через одну лише й, здавалося б, таку немистецьку дрібничку: тих грошей, на які вони так ревно претендують, за будь-яких обставин просто нема й не може бути в бюджеті області, а тим більше – міста.

До теми:

Міська влада Рівного не проти художнього музею

Рівняни вимагають замість суду художній музей

У Рівному провели акцію "Художньому музею БУТИ"

Джерело: 7d.rv.ua