Ми у Facebook
06.07.2015, 09:15

Кохання Пушкіна: рівненські відголоски

Історія – річ дивовижна і багатогранна. Розглядаючи її під кутом персоналій, можна розгледіти перипетії відшумілих стосунків давно померлих людей, що ставали поштовхом чи навіть ляпасом у напрямку величних справ, які ці люди вершили, пише випускниця Школи універсального журналіста Олена Мартинюк.
Ми бачимо лиш відголоски чужих думок, маємо справу з результатами і досягненнями. Але ж кожна прекрасна картина, лірична соната чи геніальна поема мали свою історію, були народжені на хвилі якихось подій, знайомств, ненависті чи закоханості. І особливо – закоханості.

Чи дивно, що молодий, визнано талановитий і не менш нахабний поет закохався в юну, прекрасну, освічену і чарівну фрейліну? Чи дивно, що поетове нахабство йшло в розріз з його фінансами і її суспільним становищем? Чи одна була така історія в розкішних маєтках Петербургу?

Певно, що ні. І вона ніколи не дійшла б до нас, якби цим поетом був хтось інший, а не Олександр Пушкін, а могила його першого серйозного кохання, Анни Оленіної-Андро, знаходилась десь інше, а не під тихим покровительством Корецького Свято-Троїцького монастиря на Рівненщині.

Починалось все далеко не так сумно – у блискучому Петербурзі, на одному з прийомів графині Тизенгаузен-Хитрово. Анна Оленіна, дочка президента Академії мистецтв, що була не обділена жодним талантом освіченої панни 19 ст., успішно брала уроки музики у Михайла Глінки, знала більше семи мов і дружньо спілкувалась з Карамзіним, Гнедичем, Міцкевичем і Брюловим, танцює найшвидший тур кадрилі з Пушкіним. «Она подала ему руку, отвернув голову и улыбаясь, потому что это была честь, которой все завидовали» (тут і надалі – витяги із щоденника Анни).

Оленінський гурток
Оленінський гурток


Заздрили недаремно – адже молодий Пушкін уже був «притчею во языцех» в Росії і Європі. Його дивовижний поетичний талант визнавали всі – хто із захопленням, хто крізь зуби. Слава модного на той час поета автоматично переходила і тій, чиї витончені пальчики він підтримував у танці. Оленіній, яка прекрасно відчувала мистецтво, увага Олександра була надзвичайна приємна. Але одного таланту для почуття взаємного, щирого і сердечного – катастрофічно мало. Аннета писала про Пушкіна:

«Бог, даровав ему гений единственный, не наградил его привлекательной наружностью. Лицо его было выразительно, конечно, но некоторая злоба и насмешливость затмевали тот ум, который виден был в голубых или, лучше сказать, стеклянных глазах его. Арапский профиль, заимствованный от поколения матери, не украшал лица его. Да и прибавьте к тому ужасные бакенбарды, растрепанные волосы, ногти как когти, маленький рост, жеманство в манерах, дерзкий взор на женщин, которых он отличал своей любовью, странность нрава, природного и принужденного, и неограниченное самолюбие — вот все достоинства телесные и душевные, которые свет придавал русскому поэту XIX столетия».

Після цього балу Пушкін часто став навідуватися в «оленінський» гурток, де збирались найвидатніші люди Петербургу. Більше, аніж загальне товариство, його розум захоплювала юна господарка салону, панна Анна. Його інтерес був безперечно взаємним, але попри свій блискучий розум, манера поведінки з жінками Олександра була досить своєрідною і Оленіній, в цілому, неприємною. Але на цьому етапі талант Пушкіна замасковує його непростий характер. Поет записує у альбом Аннет свої вірші, робить перші присвяти їй: «Увы, язык любви болтливый» і «TO DAWE, ESQr».



«..Рисуй Олениной черты.
В жару сердечных вдохновений
Лишь юности и красоты
Поклонником быть должен гений.»


Спілкування було досить теплим, тому обмовку, довірливе «ти», яку ненароком зронила дівчина, Пушкін приймає, як знак її найвищої симпатії. На світ народжується вірш «Ты и Вы».

«Пустое вы сердечным ты
Она, обмолвясь, заменила
И все счастливые мечты
В душе влюблённой возбудила.
Пред ней задумчиво стою,
Свести очей с неё нет силы;
И говорю ей: как вы милы!
И мыслю: как тебя люблю!»


Поет вирішує свататись до Оленіної. Перед цим він висловлюється у компанії друзів: «Мне бы только с родителями сладить, с девчонкой я уж слажу сам». Самовдоволення Олександра і зухвалий тон дуже образили Анну, якій «друзі» передали цю фразу. Власне кажучи, до самого моменту сватання Пушкін вельми погіршив стосунки з Аннет, якій заміжжя з поетом не здавалось приємною перспективою. Можливо, це було на краще, адже батько дівчини категорично відмовив Пушкіну, який був не надто багатим, не дуже благонадійним, але дуже зухвалим.

На прощання Олександр пише в альбом Анні вірш «Я вас любил», який пізніше стане гімном усіх нещасливих закоханих.

«Я вас любил: любовь ещё, быть может,
В душе моей угасла не совсем;
Но пусть она вас больше не тревожит;
Я не хочу печалить вас ничем.
Я вас любил безмолвно, безнадежно,
То робостью, то ревностью томим;
Я вас любил так искренно, так нежно,
Как дай вам Бог любимой быть другим.»


І після цього шляхи Оленіної і Пушкіна навіки розходяться.
«Город пышный, город бедный,
Дух неволи, стройный вид,
Свод небес зелено-бледный,
Скука, холод и гранит —
Все же мне вас жаль немножко,
Потому что здесь порой
Ходит маленькая ножка,
Вьется локон золотой».


Аннет вийде заміж уже після смерті поета, у віці 32 років, за полковника лейб-гвардії гусарського полку Андро де Ланжерона. Чоловік мав добре серце, але тяжкий характер і пекучі ревнощі щодо її блискучого минулого. У Варшаві, куди вони переїхали після весілля, де Ланжерон стане президентом Польщі. Анна покине країну лише після смерті чоловіка і переїде у маєток дочки, Антоніни Уварової, у село Середня Деражня Новоград-Волинського повіту Волинської губернії.

Сучасники Анни говорили, що вона була надзвичайно рухливою і енергійною для свого віку. Андро-Оленіна часто приїздила до Свято-Троїцького монастиря, була дуже доброю до монахинь і мирян, робила щедрі пожертви.

Свято-Троїцький жіночий монастир м.Корець
Свято-Троїцький жіночий монастир м.Корець


Для прикраси ікони Божої Матері вона подарувала свій діамантовий фрейлінський шифр(що і зараз зберігається у монастирському музеї), була благодійницею школи-притулку для дівчаток-сиріт. Коли ж відчула наближення смерті – прийняла постриг і віддала свої землі в урочищі Шитня обителі, до того ж продала все своє особисте майно і роздала дітям та сиротам. На похованні Анни ланцюг людей, які хотіли провести Оленіну в останню путь, не злякався навіть сильного грудневого морозу. Повага до Андро була сильнішою за холод.

Могила Анни на території монастиря
Могила Анни на території монастиря


Анну поховали на території Корецького Свято-Троїцького монастиря. На могилі, обнесеній фігурною металевою огрожею, стоїть пам’ятник із чорного граніту. Влітку на ній цвітуть квіти, а на великі свята запалюють лампадку. І м’яке світло вогню зігріває останній, довгий сон жінки, яку любив Олександр Пушкін – кохання, що не здійснилося.

До теми:

Руйнація історичної пам’яті Корецького замку чи розшарпана історія?

Свято-Троїцький жіночий монастир м.Корець у проекті "ОГО" "Сім чудес Рівненщини"

Сім чудес Кореччини у проекті "ОГО" "Відкрий Рівненщину"





На правах реклами

купити смартфон Apple iPhone 15 Pro max у Львові, Україна


Актуальні новини України за сьогодні на https://www.ukr.net

Допомога ЗСУ