19 серпня - Преображення Господнє, свято Спаса

Преображення Господнє відзначається з ІV ст. на спомин про велику подію в житті Ісуса Христа, коли він, здійснивши половину свого земного служіння і довівши достатньо свою божественність вченням та чудесами, вирішив незвичайним способом показати учням славу свого Божества.

Усі три синоптичних Євангелія містять подібні описи Перетворення Господня (Матвій 17:1; Марко 9:2; Лука 9:28). Незабаром після того, як Спаситель відкрив учням, що Йому слід постраждати, бути вбитим і на третій день воскреснути, Він завів трьох апостолів — Петра, Якова й Івана на гору Фавор і преобразився перед ними: обличчя Його просяяло, як сонце, одяг зробився білим, як сніг. Преображення Христове супроводжувалося з’явою старозавітних пророків Мойсея й Ілії, які говорили з Ісусом про Його близький відхід. Усіх їх осінила світла хмарина, і з неї почувся голос: «Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав. Його слухайтеся!».



Святкуванням Преображення Церква сповідує поєднання у Христі двох начал — людського і Божого. Преображення є поява Сина при свідченні Отця в Духові Святому, тобто одкровення всіх іпостасей Святої Трійці. Преображення полягало не у зміні Божественної природи Христа, але у з’яві Його Божества у природі людській. Відповідно до Іоанна Золотоустого, Преображення відбулося, «щоб показати нам майбутнє преображення єства нашого і майбутнє Своє пришестя на хмарах у славі з ангелами».

Свято Преображення Господнього існувало вже в IV ст., про що свідчать повчання і слова Єфрема Сіріна й Іоанна Золотоустого. Мати Костянтина Великого, свята рівноапостольна Єлена, побудувала на горі Фавор храм на честь Преображення, зруйнований у XII ст. Салах-ад-діном. Піснеспіви на честь свята були написані Іоанном Дамаскином і Космою Маюмським (VIII ст.). На Заході свято ще в XII ст. не було загальним; його заснував у 1457 папа Калліст III, установивши тоді ж богослужбовий чин.



В народі це свято називають Свято Спаса, Яблучний Спас. Крім яблук, цього дня до церкви приносили й інші плоди врожаю: горох, картоплю, огірки, жито, ячмінь тощо. Усе це священик після обідні мав благословити та почитати над ним молитву, за що вдячні прихожани ділились з ним так званими початками – потроху від кожного сорту з принесених плодів.

Церква, благословляючи принесені плоди, утверджує думку про те, що в ній, як у суспільстві священному, все – від людини до рослини – повинно бути присвячене Богу як Його творіння.



Повернувшись з церкви, родина, урочисто сідала за стіл, їли яблука з медом, пригощали одне одного пирогами, фруктами. Свячений мед та віск зберігають до наступної весни і використовують для підгодовування бджіл.

Існує повіря, що свячені на Спаса яблука допомагають при сліпоті. Освячене зілля також використовують: волошки – проти падучої, запою, внутрішнього жару; відвар сон-трави – при безсонні.



За народними прикметами, на Спаса літо зустрічається з осінню, першим холодом. У деяких регіонах України від цього свята вже починалися приморозки, тому й говорили: «Прийшов Спас - тримай рукавиці про запас!».