Через тиждень у телеканалу "Рівне 1" - ювілей

Віктор Данилов: "Ми усвідомлювали, що, маючи величезне бажання творити рівненське телебачення, ми готові й будемо вчитися, підвищувати свою кваліфікацію, робити висновки і з власних помилок та успіхів, і з досягнень та прорахунків колег. І поступово, крок за кроком, рости, вдосконалюватись, ставати кращими, цікавішими для наших глядачів."

...Чверть століття тому, в далекому 1990 році, коли всі ми ще жили в Радянському Союзі, я став керівником новоутвореного малого підприємства «Марк». Тоді це була диковинка для Рівного – заснувати недержавне підприємство! Ми були одним із перших таких підприємств у нашому місті взагалі.

Одним із напрямків нашої діяльності одразу ж стало видавництво. Підприємство друкувало різного роду історичну літературу, на яку 25 років тому був надзвичайний попит. Адже саме тоді нам, українцям, стали відкриватись раніше заборонені сторінки історії нашого народу. Невдовзі ми прийшли до думки, що варто розширювати сферу діяльності — видавати не лише книги й брошури, а й газети.

Так МП «Марк» заснувало газету «Рівне вечірнє» – перше недержавне видання на теренах Рівненщини, перший паросток незалежної преси. Її редактором, натхненником, ідеологом і єдиним журналістом тоді був Микола Несенюк. У партнерстві з ним ми й почали видавати цю газету. Згодом зареєстрували ще одну газету – «ОГО». Ці два видання й стали флагманами нової медіаіндустрії на Рівненщині. Саме ці газети відпрацьовували на собі стандарти незалежної преси, приймали перші удари різних контролюючих органів, бажаючих «розібратись» через суд. Ми стали кузнею нових журналістських кадрів, адже до цього у ЗМІ Рівненщини працювали лише випускники радянської школи журналістики. А ми самі, не маючи журналістської освіти, прийшли до цієї діяльності, самотужки і вчилися, і виховували кадри.



Докорінна відмінність нашого підходу до видавництва газет полягала в тому, що раніше засоби масової інформації взагалі не думали про прибуток – їх фінансувала держава або місцева влада. У нашому випадку – нам ніхто не давав жодної копійки. Та коли наші видання набрали гарних обертів, ми почали працювати прибутково. Це допомогло нам не просто з'явитись на економічній та медіа-карті нашої області, а й достатньо голосно про себе заявити. При цьому постали ми не завдяки чиїсь підтримці, а всупереч – всупереч усьому старому, всьому, що ставило палиці в колеса, рубало всі наші спроби на корені. Ми прорвались.

Упродовж перших п'яти років роботи вдалося заробити певні кошти для того, щоб зробити наступний прорив – піти на ринок телебачення. Це був доволі відповідальний і водночас ризикований крок – сфера телевізійного бізнесу потребує серйозних грошей і водночас має дуже обмежені можливості у плані частотного ресурсу. Адже газет – десятки, а телекомпаній – кілька, через той таки обмежений частотний ресурс. Але ми зважились.

У 1995 році ми з Миколою Несенюком заснували телекомпанію під назвою MTV. Походила вона від перших літер наших імен – Микола, Тетяна (моя дружина) та Віктор. Ми були наївні – думали назвати телекомпанію оригінально і при цьому співзвучно з популярним музичним телеканалом. З цією назвою пропрацювали кілька років і згодом доросли до того, що канал треба позиціонувати як місцевий, і це має бути відображено в його назві. Так на телевізійній карті Рівненщини з'явився телеканал «Рівне 1». Чому так? Тому що вже тоді ми бачили за динамікою розвитку, чого досягли у місті Рівне. А, як кажуть, як корабель назвеш – так він і має попливти.

22 вересня 1995 вийшли перші випуски наших перших програм – «Новини Рівного» та «Патруль». Їх робили журналісти, які працювали у наших колективах, зокрема журналісти газети «Рівне Вечірнє». Це були люди, які раніше ні дня не працювали на телебаченні, але ми зрозуміли, що можемо цим займатися. Звісно, дехто сприймав наші потуги з певним скепсисом. У мене кілька років запитували: «Скільки у вас працівників з журналістською освітою?». На що я завжди з посмішкою відповідав: «Жодного». Ми усвідомлювали, що, маючи величезне бажання творити рівненське телебачення, ми готові й будемо вчитися, підвищувати свою кваліфікацію, робити висновки і з власних помилок та успіхів, і з досягнень та прорахунків колег. І поступово, крок за кроком, рости, вдосконалюватись, ставати кращими, цікавішими для наших глядачів.

Колектив розростався, ми виробляли все більше і більше програм. Оглядаючись назад, мушу визнати: становлення телеканалу відбувалось складніше, ніж газет. Причиною того був насамперед опір системи. Все, що було зроблено нами як прорив, кожен крок нашого зростання – все відбувалось не «завдяки», а «всупереч». При цьому розвиток телеканалу потребував вкладення досить значних коштів. Наприклад, перший магнітофон BETACAM, який я купував тоді, коштував 25 тисяч доларів. Передавачі, антенне господарство, студія – все це також вимагало чималих ресурсів.

Перші труднощі виникли вже тоді, коли отримали ліцензію. Будинкові колективні антени приймали лише чотири канали, які вже були зайняті. Тоді на будинках Рівного довелося встановлювати системи прийому ще на чотири канали.

Вдалося подолати фінансові проблеми через кілька років, коли технічне забезпечення ставало застарілим і потрібна була модернізація, переоснащення. Тоді на нашому скромному рекламному ринку телеканал не міг заробити таких грошей, тож нам допомагало втручання інвесторів, акціонерів.

Ось так крок за кроком і розвивались, вдосконалювались, росли. Вже у квітні 2001 року «Новини Рівного» визнали кращими регіональними теленовинами в Україні на міжнародному телефестивалі «Геліос». А ми тим часом бралися за все – історичні, культурні, кулінарні програми, передачі про сільське життя, різного роду шоу. Перепробували все! І на власному досвіді чітко усвідомили, що якість телебачення – це наявність бюджету, тобто є кошти на виробництво чогось – відповідно буде хороша програма, інтерес глядачів, у передачу йтиме рекламодавець. Бідно живе народ на певній території, немає грошей в рекламодавця – відповідно і в нас немає фінансового підґрунтя для виробництва якісного продукту, немає відповідного рейтингу – таке замкнене коло. Але треба працювати, бо такі реалії життя, і потрібно шукати можливості для розвитку в тих умовах, які є. Чим ми і займались та займаємось за будь-яких умов рік у рік, крок за кроком.

У своїй роботі прагнули спиратись не лише на власний досвід та досвід колег — незалежних телерадіокомпаній і газет інших регіонів України — а й на світові стандарти незалежної журналістики. У цьому нам дуже допомогло партнерство з американською телекомпанією WDBJ-7. Започаткували його у 2008 році, коли ТРК «Рівне 1» була обрана серед 10 регіональних телекомпаній учасником програми партнерства в галузі мас-медіа в Україні UMPP 08. Тоді наші журналісти двічі стажувались в США у місті Роанок (штат Вірджинія), а представники американської телекомпанії двічі побували на Рівненщині. Досвід колег з-за океану допоміг нам вийти на нові рубежі в роботі телеканалу — зокрема, саме участь у програмі партнерства стала своєрідною відправною точкою стрімкого зростання сайту rivne1.tv.

...Багато етапів було в житті нашого телеканалу. Вони схожі на злети і падіння в аналогічні періоди у інших наших колег на Рівненщині, які займаються медіа-бізнесом. І разюче відрізняються від практики роботи державних та комунальних ЗМІ, які фінансуються за рахунок наших податків.

На етапі розвитку нашого телеканалу ми з моїм партнером Миколою Несенюком пішли різними шляхами. Він продовжив займатись проектом «Рівне вечірнє», я зосередився на телеканалі «Рівне 1» і досі є керівником цієї організації. Довелося витримати чималий політичний та адміністративний тиск за часів Кучми та Януковича. Тоді перед таким специфічним підприємством, як телеканал, навіть якщо він має місцевий характер, стояли такі загрози і такі виклики, яких виробничі підприємства просто не знали. Та, попри все, нам вдалося зберегти телеканал, у той час як чимало колег із сусідніх областей не витримали і зникли з медіа-мапи України.

Ми як місцевий телевізійний канал завжди спирались на підтримку демократичних інституцій. Не раз отримували підтримку посольств провідних держав світу, зокрема, Посольства США в Україні, за що їм дуже вдячні. «Рівне 1» є одним із трьох засновників Незалежної асоціації мовників – потужної телевізійної асоціації, яка захищає інтереси саме регіональних телеканалів.

Над чим працювали останнім часом? Перш за все з гордістю зазначу, що впродовж останнього року ми організували прямі трансляції богослужінь із Свято-Покровського кафедрального собору на телеканалі «Рівне 1» і на нашому сайті rivne1.tv. За це нам постійно дякують телеглядачі, які не можуть відвідати храм через стан здоров'я чи з інших причин.

Під час Революції Гідності, коли насаджувався сценарій розколу України, ми організували цикл телемостів «Єдина країна» з телевізійними каналами Східної та Південної України. Завдяки цим телемостам знімали напругу в стосунках і показували, що в інших регіонах нашої держави живуть люди з такими самими проблемами. Сподіваюсь, що цим проектом нам вдалося зробити свій внесок у об’єднання країни.

Зараз, коли триває неоголошена війна на Сході, ми розпочали проект про наших військових «Ціна свободи» та цикл прямих ефірів про переселенців, щоб їх підтримати у нинішній непростій ситуації, допомогти їм адаптуватись у нашому регіоні. Це також наш внесок у вирішення проблем, які постали перед українським суспільством. Адже ми як соціально відповідальний медіа-бізнес не можемо стояти осторонь тих проблем, якими живе громада. Робимо все, що в наших силах, і сподіваюсь, що глядачі це також бачать і цінують.

Останній масштабний захід, який знімала команда «Рівне 1», – це вшанування героїв битви під Берестечком. Жоден телеканал досі не організовував прямої трансляції цих заходів, бо це завдання не з легких. Навіть для нас, лідерів телевізійного ринку, справа виявилась досить складною. Та ми подолали всі труднощі й спромоглися на пряму трансляцію шістьма камерами з місця подій. Така трансляція стала для нас своєрідним проривом. І лише злагоджена колективна робота допомогла нам подолати всі труднощі.

За інформацією "Рівне 1"