29.11.2015, 18:30

Рівнянин на війні написав "Вірші з бійниці" (Частина 1)

Хочу лишити кілька своїх віршів, написаних безпосередньо в зоні проведення бойових дій, тобто на війні, і під враженням під час відпустки.
Простір не безмір,
Лише волосина.
Тонке як лезо
Повітря осіннє.

Розгання вітер
Німе воронння.
Стискують літо
Долоні вірян.

В жінки із скроні
Падає листя,
Квола як сонях
Боса розхристана.

Біля вокзалу
Нагі лихачі
Жінці сказали:
Горлань, кричи!

Збривай волосся,
Знімай ганчір`я
І увосьме
Тобі відчинять.

Жінка безлика,
Бліда, бентежна
Пробує криком
Розширити межі.

З`являються двері.
Восьмеро їх.
Стежками артерій
Повзе короїд.

Жінка горланить,
Вискалює ікла.
Бог за курганом
Зачиняє вікна.

Зворушливі вірші про Україну, Батьківщину та її мужніх синів

***

Двовірш «Колискові»

1.Морескова

Синій солоний
Холодний Месіє,
Вітер затих
І Ти вже лисієш.

Не заблукають
в волоссі дельфіни
Як маяки
Скелі нетлінні.

Я пальчик порізав
Наче б то кров здаю
Накрию Тебе
Червоною ковдрою.

Вижену чайок
Хай сідлають гори
Спи вже засинай
Забувай про голод.

Можеш врятувати
СтрИбаю у Тебе.
Чи це залишитись
Жити поміж ребер?

Тепліше зникаю
У Твоїй красі я.
Буду повертатись
До зустрічі, Месіє!

2.Териконескова

Сірий самотній
теплий Месіє!
Тільки насмажив
тонких млинців я.
Ніч гнила сливка
вмокай як у джем,
потім запий
терпким дощем.
І спи засинай
мій Териконе
Тобі у спокій
регіт Джоконди.
Ти замерзаєш
термобілизну
дам й засинай
Месіє, вже пізно.

Бачу вугіллям
Тебе кровоточить
загою свинцем
й порохом, хочеш?

Я порахую
пострілів сІм'я,
Склали воронки
цілі сузір'я.

Уже головує
Морок на троні.
Сховайся та спи,
мій Териконе.

Як вже обіцяв
Я кулями засію...
Буду повертатись,
до зустрічі, Месіє!

Надсилайте свої вірші про Україну та її героїв на OGO.ua

***

«Мул»

На наших стінах висять килими
Щоб не дуло
На наших душах висять килими
Щоб не дуло
Коли з`являємось встаємо під дуло
І вітер крізь щілі заходить придурок.

А все те що лишили все
Що минули
Все наче дощ шквальний
у минуле
Дивимось вгору а йдем в ширину ми
І бороду Бога не видко за мулом.

Ріки що оточує пагорб під
Церквою
Там жінка з волоссям що пахне
Церквою
Смальним та густим, як під сонцем цукерка
Пригостіть же леді консервою.

І з часом волосся густішає
дужче
І вітер камінням жбурляється
Дужче
Якщо брудні лиця то чисті душі.
На війні не буває душу.

Вкриває сукенкою ніч як
тінь сильна
І вітер ріку каламутить
Ітенсивно
А жінка волає: "Виростеш сину!».
Кача не чує, пливе по Тисині...

***
Бог мовчить.
Бог мовчав
І стелилося листя як на ноги жіночі бавовняна ковдра

Вітер вив як вовча
Й бог заходив до міста
Щоб цей день у мішок заманити, як кобру.

***