Чи стануть п'янцями жителі Радянського?

На фото: Василь Романюк (праворуч) - один із тих місцевих жителів, котрі категорично проти, аби село Радянське перейменовувати у П’яннє


Поміщиця-гульвіса програла село в карти

Першим штрихом до портрета населеного пункту стало логічне запитання, як же туди потрапити. Коли у телефонній розмові поцікавилася цим у Радянського сільського голови Ольги Босакевич, з подивом почула, що жоден громадський транспорт у цей куточок Млинівського району з Рівного не їздить. Тож, якщо немає авто, єдиний варіант - доїхати до селища Острожець, а звідти 6 кілометрів пішки. Як уперше і, можливо, востаннє, добратися до Радянського, вирішити, звісно, вдалося. Але ж, із прикрістю думалося дорогою: місцеві люди, яких нині хочуть декомунізувати, живуть із цією проблемою щодня…

Зустріло ж село мальовничим видом, що чітко проглядався навіть у тьмяних сіро-чорних кольорах безсніжної зими. Вулиці, мов стрічки, звивисто і привільно розкинулись врізнобіч на м’яких пагорбах, на видноколі - лісочок, в центрі – ставочок та старезний млин, що навдивовижу органічно довершує гарну сільську картину. От тільки хати-пустки раз по раз та й крають серце своїм сирітством, визираючи порожніми вікнами крізь оголені дерева то в одному куточку вулиці, то в іншому…

У Рівному знайшли пельмені, які підлягають...декомунізації

- Добрий день Вам! Скажіть, а як проїхати до сільської ради? - заблукавши поміж звивистих сільських вулиць, зупинила запитанням чоловіка, котрий трапився на дорозі. А водночас і думкою про зміну назви Радянського поцікавилася.

- Та я однозначно за те, аби повернути нашому селу історичну назву – П’яннє. Коли я народився, воно саме так йменувалося, - без вагань каже Володимир Грабарчук.

- А я проти! - зачувши краєчок розмови, приєднується ще один місцевий житель – Василь Романюк. – Якщо вже перейменовувати, то тільки не у П’яннє. Знаєте, коли я працював водієм автобуса і доходило до якоїсь суперечки з напарником, то він щоразу так і казав іншим : «Чого ви його слухаєте? Ви тільки спитайте, звідки він… З П’яннього…» Далі ж соромно й переказувати вам, бо вельми негарно та зневажливо. Якщо так називати, то, як на мене, нехай вже Радянським краще залишається.

- А ваша яка думка?- цікавлюся у літнього чоловіка, котрий проходив повз.

- А мені байдуже. Аби люди добре жили… Он шкода, що старий, ще польський, млин стоїть без роботи. Немає організатора, який міг би цим руководить…- каже Микола Федорович Гордійчук, котрий за свої 85 літ таки багато набачився.
Власне, отаке різнобіччя думок, які почула, випадково зупинившись в одному куточку села, доволі промовисто ілюструє ситуацію щодо перейменування Радянського. Можливо, якби село мало не таку двозначну історичну назву, дискусій було б значно менше. Хоча «двозначну» - це не зовсім вірно, бо, хоч і є різні версії її походження, за суттю вони ідентичні.

Що треба декомунізувати у Рівному (ДУМКА ОФІЦЕРІВ)

- Коло того млина була гуральня. Тож багато захмелілих тинялося довкола. А як хто приїжджав у село, то так і казали: «Та там усе село п’яне». – каже Микола Федорович. – Але я того не пам’ятаю, це було вельми давно. Це ще мені старожили переказували.
Друга ж версія походження назви села пов’язана із поміщицею Лукерією Боровиковою. Жінка була однією з найбагатших на Волині, проте легковажно пустила за вітром усі свої статки. Бо надто вже полюбляла розваги, гульбища, пишні бенкети, а на додачу ще й карти. Чи то програла, чи то пропила азартна Лукерія і село, яке нині має назву Радянське. «Я, пані Лукерія Боровикова, стверджую цим листом кожному, хто хоче його бачити або чути, що заставила село П’ян князям Михайлу і Костянтину Івановичу Острозьким у тридцяти копах широких готових грошей, які пан Гнат Боровик записав мені» - йдеться в історичному документі від 24 квітня 1481 року, який підтверджує цей факт. Причому потрапило село під заставу разом зі ставком, полями, сінокосами, дібровами. А якби Лукерія чи хтось інший забажали його повернути, то мусили б сплатити князям не лише згадані тридцять кіп грошей, а й так звану милостиню, яку ті накладуть. Місцевість цю відтоді ніби стали називати П’янщиною, а село - не П’ян, а П’яне, П’яння, П’яннє…

Старшим людям переважно подобається П’яннє, а молодь хоче гарної назви

Як би там не було насправді, але та п’яна назва причепилася до цього гарного села міцно. Як і образливе назвисько для місцевих людей – мовляв, п’янці. Проте частину жителів, переважно старшого віку, це не змушує ніяковіти і, якщо вже постало питання про перейменування, вони воліють повернути саме історичну назву села.

Чи буде в Рівному музей СРСР

- І мої батьки жили у П’янньому, і діди, і я ось уже понад 80 років… Колись людно було у нашому селі, радісно!.. А школа яка гарна була біля млина, двоповерхова, я ще встигла два дні походити туди. Далі ж війна почалася… Зараз на нашій лінії тільки три хати, а пусток скільки! - мовить із ностальгією про молодість і минуле Ірина Дмитрівна Німець

- Кажуть, що то добра прикмета – повернути історичну назву. Може, чого доброго добавиться селу від цього, може, житиметься краще, - додає 53-річна Надія Прокопчук.

А от більшість молоді, людей середнього віку категорично проти того, аби повертати селу ймення із таким сумнівним змістом. Тож пропонують Гайове, Підлісне, Мирне, Затишне. От тільки консенсусу щодо того, обрати одну з цих назв чи згадане П’яннє, ніяк не вдається дійти.

- На громадські слухання, які відбулися у січні щодо цього питання, на жаль, прийшло тільки 34 жителі, а мешкає у нас загалом 514 чоловік, - бідкається сільський голова Ольга Босакевич. – Тоді й було запропоновано згадані п’ять назв. Аби вибрати одну, потім депутати сільради провели опитування, обійшовши домівки жителів села. Але й це не допомогло спільної думки дійти. Я ще 2 лютого запропонувала створити робочу групу з числа депутатів та сільських активістів, аби вирішити це питання, та й це завершилося нічим. Вирішено було тільки, що маю знайти архівну довідку на підтвердження історичної назви села. У Млинові її немає, тепер звертатимусь в архіви Рівного, а, може, й столиці.
Про своє ж ставлення до зміни назви Ольга Андріївна дипломатично не каже. Мовляв, пристане на будь-який варіант, аби лиш жителів села влаштовувало.

«Чому держава не бачить наших проблем, а вчепилася лише за назву?»

Втім, переважна більшість і прихильників П’яннього, і якоїсь із запропонованих милозвучних назв насправді єдині в одному – не бачать взагалі нагальної необхідності у тому, аби перейменовувати Радянське. Закон про так звану декомунізацію просто змушує людей шукати варіанти нової назви, насправді ж їх хвилюють зовсім інші проблеми.

"Советского" шампанського більше не буде

- Звичайно, закон треба виконувати. І моя родина, наприклад, за назву Затишне. Та лише через те, що ми змушені зробити вибір і змінити назву. Але ж чи не важливіше за це спершу підняти рівень життя наших людей? – ставить риторичне запитання директор Радянської ЗОШ I-II ступенів Тетяна Зінчук.

- Уже понад 50 років наше село прожило з такою назвою, воно ж ще в 1963 році перейменоване в Радянське, тобто це фактично три покоління, - каже вчитель історії Василь Торчинюк. - Люди звикли до цієї назви і жодним чином не пов’язують її з Радянським Союзом. А для дітей і взагалі то щось чуже. Якщо ж проблема у пропаганді, то можна ж витлумачувати назву, що вона походить від слів «рада», «радитися»… Зрештою, важлива не назва, а люди, які тут живуть…

- Нам дуже образливо, коли кажуть, що наше село комуністичне. Адже, попри назву, ми патріоти своєї землі. Назва на це ніяк не впливає, - емоційно додає вчитель Валентина Герасимчук. – Багато наших жителів на Майдані були під час Революції Гідності, четверо чоловіків захищали незалежність України на сході держави… Ми, як педагоги, виховуємо дітей на патріотичних принципах, вчимо їх любити і шанувати свою Батьківщину. От-тільки мені особисто незрозуміло, чому держава не бачить нашого села, наших розбитих доріг та інших проблем, а тільки вчепилася за назву… Роками до нас навіть маршрутка не їздить із районного центру.

З огляду на законодавчу вимогу змінити назву Радянського клопочуться місцеві люди й щодо того, як бути в цьому випадку з документами на житло, на землю, чи потрібно буде їх оновлювати, а головне – за чий кошт. Землевпорядник сільської ради Оксана Гордійчук каже, що зверталася із цим питанням і до спеціалістів Держгеокадастру, і до юристів, але відповіді не одержала, бо відповідним законом ці аспекти не врегульовані. Та й навіть, здавалося, елементарне – заміна офіційних табличок на установах та печаток – для сільської ради є доволі обтяжливим. Адже жодного підприємства на підвідомчій території (а це ще село Зборів із його дев’ятьма жителями) немає, тож сільський бюджет бідний.
- Бідують наші люди. Працювати ж практично ніде. Частина їздить на заробітки, ще хтось у Луцьку працевлаштувався, а інші без роботи, - із прикрістю говорить про будні Радянського Ольга Босакевич, котра очолила місцеву громаду у листопаді минулого року. – Тож і не дивно, що з кожним роком жителів у нашому селі стає все менше. Добре, що є школа, клуб, бібліотека та ФАП. Дуже вдячна, що нам допомагають у вирішенні сільських проблем підприємтва «Камаз-Агро» та «Ідна», які орендують наші землі.

З-поміж того ж, що найбільше турбує місцевих людей, - стан центральної дороги, яка веде до усіх сільських установ та сполучає Радянське із сусіднім селом Зборів. Вона, каже Ольга Андріївна, перебуває на балансі Рівненського облавтодору і, уявіть тільки, не ремонтувалася жодного разу із 1993-94 років. Коли ж від імені виконкому, депутатів сільська рада звернулася з проханням зробити хоча б ямковий ремонт на тих двох кілометрах шляху, то одержала із Млинівського райавтодору надто «втішну» відповідь. Мовляв, працівники філії готові це зробити, але… за рахунок коштів сільської ради. Тепер тут чекають відповіді ще зі Служби автомобільних доріг у Рівненській області.

Є й ще багато проблем, які дошкуляють місцевій громаді. Одна з найболючіших – лікування онкохворих жителів. Аби підсобити односельцям у біді, сільська рада ініціювала програму «Милосердя». Та, із розпачем говорить Ольга Андріївна, через бюджетні зміни, які ухвалила Верховна Рада, тепер фінансування цієї програми опинилося під загрозою. До всього ще й переживають, чи не доведеться витрачати гроші, які так потрібні на соціальний захист, на перейменування села, тобто ті ж таки печатки та таблички…

До речі, ймовірним є варіант, що, не одержавши узгоджених пропозицій щодо назви села (зробити це треба було до 21 листопада), Верховна Рада сама перейменує населений пункт – відповідно до рекомендацій Українського інституту національної пам’яті. Та трагедії в цьому люди не бачать. Краще б, кажуть, їх запитали, чи взагалі вони потребують того перейменування і що дійсно їм дошкуляє у їхньому житті, а часто – й виживанні.

Світлана ТУБІНА

Джерело http://visti.rovno.ua