Успішні жінки Рівненщини. Наталія Дмитренко

– Як вирішили стати перукарем-візажистом і займатися створенням стильних образів?

– Моя спеціальність, за якою я працювала тривалий час, – інженер-технолог зі зберігання та переробки зерна. Я пропрацювала на комбікормовому заводі чотири роки й одного дня зрозуміла, що мені стало сумно. Щодня все по циклу, все однакове, але мені завжди хотілося чогось нового. І я прийняла важливе рішення – залишила свою роботу і не знала, чим далі займатися далі. Проте вже тоді я розуміла, що на комбікормовому заводі я не збираюся працювати до кінця життя і настав момент, коли я готова змінити своє життя. Після цього поїхала до Львова. Не скажу, чому поїхала конкретно туди, напевно, я просто завжди любила це місто й вирішила там пожити. Потім, знову ж таки випадково, подруга подарувала мені на день народження кисті для макіяжу. Одного дня я вирішила, що вони не повинні просто лежати й так записалася на курси макіяжу.

– Тобто можна сказати, що від одного вашого вчинку почалися зміни всього життя і напрямку його розвитку?!

– Так, все сталося абсолютно випадково. Займаючись візажем, я вирішила: а чому б мені не розширити свої вміння й не навчитися створенню модних зачісок? Життя склалося так, що нині я перукар-візажист. Після навчання мені хотілося реалізовувати себе і щось творити, щоб навіть будні з новою професією не були схожі між собою. Мені захотілося якогось класного проекту – і я переїжджаю до Рівного, де в мене було лише кілька знайомих. І коли мене питали “ти звідки?” і чули мою відповідь, що я з Умані, то це просто дивувало людей. Але, як на мене, спонтанність – це хороша частина нашого життя.

– Нині “DNV studio” – це проект, який добре знають у Рівному. Як виникла ідея створити такий креативний оазис краси у нашому місті?

– “DNV studio” розпочалася, як би це кумедно не звучало, з... плитки. З якою я взагалі не знала, що мені робити. Адже вона мені катастрофічно не подобалася. Приміщення, де нині знаходиться наша студія, було новим. Плитку тільки поклали, і жодного сенсу не було її перекладати по-новому. Потрібно було виходити зі становища і я думала, що до неї краще підібрати по кольору. Але потрошку все почало вимальовуватися... Наступним кроком стали метелики на стелі. Я дуже довго думала і запросила дизайнерів, які розробили б стиль студії. Але після того, як вони тижнями обирали мені малюнок на стелю, вирішила від них відмовитися. В результаті – я за кілька хвилин обрала фіолетових метеликів... І від них почалося створення решти інтер'єру. Я відмовилася від дизайнерських рішень, обрала фіолетові та пастельні тони, й навіть та ненависна плитка перестала мене дратувати...

– У вашій студії не можна не помітити, що у вас є багато сертифікатів та дипломів про закінчення курсів та навчань. Намагаєтеся постійно здобувати нові знання?

– Так, я жодного дня не можу жити без навчання. Постійно відвідую різноманітні семінари та курси. Адже переконана, що професіонали повинні удосконалюватися, і тільки тоді вони можуть вважати себе саме такими. Навіть якщо ви думаєте, що вже все чули від цього лектора, то насправді можна все одно “зловити” новий цікавий момент. Найголовніше, як на мене, в процесі навчання — це те, що ми не просто знаходимо щось нове, але це може стати поштовхом для нашої подальшої самореалізації.