Програма "Моя робота": завідувач педіатрії №2 Рівненської обласної дитячої лікарні Оксана Лозова

ПЕРЕГЛЯНУТИ ВІДЕОЗАПИС ПРОГРАМИ

Оксано Василівно, розкажіть про те, як ви для себе обрали нелегку професію лікаря?

- Я дійсно не бачила себе в іншій іпостасі, ніж лікар. Я народилася в сім’ї лікарів, батьки багато працювали і я часто була в них на роботі: робила уроки, гралася, а бувало й таке, що ночувала в лікарні. Ще тоді я зрозуміла – моє майбутнє в медицині. Єдине, батьки, особливо мама, мене відмовляли від педіатрії, але я дуже любила і люблю дітей, через те я вибрала саме цю галузь. Завершивши навчання у Київському університеті ім. Богомольця, я прийшла на роботу з моменту відкриття Рівненської обласної дитячої лікарні. Я хочу сказати, що мені самій іноді страшно, але цьогоріч буде 28 років як я тут працюю і хочу сказати, що не уявляю себе в іншій професії.


ПЕРЕГЛЯНУТИ ВІДЕОЗАПИС ПРОГРАМИ

Дуже важливо для людини обрати спеціальність, яка їй до душі, щоб робота приносила задоволення. Одного разу чоловік мені сказав: «Я працюю для того, щоб ти мала задоволення працювати». І в цьому дійсно щось є! Медицина – це та сфера, в яку дійсно треба йти тільки за покликанням. І мені було трошечки сумно, коли мої діти не захотіли стати лікарями. Але коли молодший син спитав, чи ми будемо змушувати їх обирати цей шлях, то я з впевненістю відповіла: “Вибирайте те, що вам до душі”. Адже переконана, що робота повинна бути в радість і приносити задоволення.

Розкажіть, будь ласка, трохи про відділення педіатрії №2, яке ви очолюєте?

- Рівненська обласна клінічна лікарня є провідним медичним закладом рівненської області. Так, інколи ми не маємо достатньо ліжок чи не можемо приймати хворих міста Рівне, але вони йдуть до нас і кажуть, що ми хочемо лікуватися саме тут, бо кваліфікація ваших лікарів на порядок вища, ніж в інших медичних установах. Наші лікарі постійно мають можливості удосконалення своїх навичок. Нещодавно лікарі мали можливість поїхати на стажування і як результат, ми маємо тісні зв’язки із педіатричними польськими медичними структурами, і сподіваюся, що йтимемо вперед. Нещодавно приїжджали спеціалісти із Київського Центру серця і вони оглянули 90 дітей. З них відібрали і на оперативне втручання, іншим - дали фахові рекомендації.


Оксана Лозова: "Хочу, щоб у 2016 році серце кожного українця працювало на Україну"

Крім того, що ви лікар, ви ще й активно берете участь в політичному житті країни, скажіть, як ви все встигаєте?

- Я багато років не чекала, що колись піду в політику, хоча я народилася в патріотичній сім’ї: мій батько в ті важкі для країни часи постійно говорив, що мусить бути самостійна соборна Україна. Свято вірив у важливість утворення єдиної помісної церкви та визнання державною тільки української мови. Але в якийсь момент мій син пішов у протестну політику, і кажуть, що батьки вчать дітей, але інколи буває навпаки – діти вчать батьків. Його молода команда мене надихнула і надихає нині. Хоча молоді, з іншого боку, теж потрібні такі освітчені і досвідчені, як я. Коли постало питання про те, щоб очолити партію на Рівненщині, я зрозуміла, що повинна підставити своє плече. І не помилилася, адже коли ти віриш і прагнеш, то відкривається друге дихання і ти встигаєш все. Нині переконуюся, що якби було у добі 48 годин, то це було б просто чудово.

Тож, з вашого досвіду, чи сумісні політика і медицина?

- Я зрозуміла, що сумісні, але роботу я міняти не збираюся. Я є кардіолог по духу і фактично сама зробила кардіоревматичну службу у області і виплекала цей колектив. Вони мої рідні і це моя друга сім’я, по-іншому бути не може. Мені прикро, коли дехто з працівників йде від нас, але коли хтось новий вливається у колектив – він переймає на себе наш дух і стає частинкою нашої дружньої родини. Кожен, хто приходить зі співробітників, звісно має проблеми, має сім’ю, дітейт і звісно ж певні проблеми і питаннч. Але я кажу, що приходячи у відділення, потрібно залишати свої проблеми десь там і лише виходячи з лікарні про них згадувати. Адже ми маємо особливу роботу, тут потрібно допомагати людям і вони повинні відчувати нашу підтримку, а як ви знаєте, особливо діти, як ніхто відчувають де щирість, а де фальш...