Бурштинове сяйво. Як держава зробила з поліщуків злодіїв-бурштинокопачів

А поки цього не зробила, щоранку сотні селян з лопатами на мотоциклах, автомобілях, підводах рухаються на північ від села, щоб відбути робочий день на бурштинових копанках. Що змушує їх погоджуватися на цей нелегкий хліб і подекуди навіть ризикувати здоров'ям і життям?

Від колгоспу – до нелегального старательства

До початку 90-х років Велике Вербче було процвітаючим селом. Роботою селян забезпечував місцевий колгосп-мільйонник. Робочі місця, причому добре оплачувані, були на фермах, на току, на полях, у садах, у тракторній бригаді тощо. За колгоспний кошт у селі будувалися дороги, школа, дитсадок, сільрада, ремонтувався Будинок культури. У колгоспі також стежили за місцевим ставком: його чистили, доглядали за влаштованим штучно острівцем Кохання.

Після того, як від колективної форми господарювання у державі відмовилися і перейшли до приватної, село почало занепадати. Якщо розпайовані поля ще якось пайовики використовували, засаджуючи городиною чи здаючи в оренду, то приміщення колгоспних ферм, току, гаражів машинного двору, складів міндобрив просто руйнувалися. У період кризи в державі люди розбирали на цеглу чужу чи, як їм здавалося, тепер нічийну власність, зрізали металеві перила містка до острівця Кохання, щоб здати у металобрухт. Руйнувалися у селі й дороги, які більше ніхто не ремонтував, забруднювався ставок.


Перила містка до острівця Кохання - зрізані і від альтанки на острівці нічого не залишилося

Держава на все це заплющувала очі. Селяни на неї не сподівалися. Щоб вижити, обробляли городи й вирощували худобу, збирали у лісі ягоди та гриби і здавали їх скупникам. Але оскільки на цьому багато не заробиш, шукали заробітки по інших областях та у столиці: наймалися на сільськогосподарські та будівельні роботи. Потім з тією ж метою їздили у Москву, Санкт-Петербург та навіть до Сибіру. Заробітки не завжди були успішними: когось обманювали, заплативши менші суми, ніж обіцяли, з кимось не розраховувалися взагалі.

Рівненський прокурор про бурштинокопачів: "Їх охороняє криміналітет зі зброєю"

Потім якось у селі з'явилися люди, готові платити за бурштин, який до того ніхто не вважав чимось дорогоцінним (ним поліщуки у давнину навіть груби розпалювали, бо він валявся у лісі просто під ногами). Причому платили скупники поліщукам за сонячний камінь порівняно багато. Відтоді у Великому Вербчі й навколишніх селах і розпочалася бурштинова лихоманка.


Розвалені приміщення колгоспних ферм

“У мене шестеро дітей. Як прогодувати?”

Тепер щовечора після закінчення роботи на копанках місцевих бурштинових старателів можна побачити у центрі Великого Вербча. Наче в офіційній установі чи на виробництві, вони працюють до близько 18 години. Впізнати старателів легко: вони вдягнені у робочий одяг, переважно у камуфляж, у багатьох на руках — мозолі, обличчя — обвітрені від постійної роботи на свіжому повітрі. І якщо приїхали на мотоциклах — до них ззаду прикріплені лопати. Але прикмета про лопати не стосується тих, хто видобуває бурштин з допомогою мотопомп.

З висоти побачили нелегальні бурштинові копанки на Рівненщині

Після трудового дня бурштинокопачі заходять посидіти у розташоване у центрі кафе: випити кави, пива, придбати цигарок тощо. Один з них на умовах анонімності погоджується розповісти, чому став старателем.

– Я 12 років у Києві на будівництві працював вахтовим методом: 15 днів – на роботі, 15 – вдома. Мав зарплату 6-8 тисяч гривень. Тоді ще долар був по 7 гривень. Хату за ці гроші собі у селі збудував. Потім впав з висоти на будівництві, два поверхи пролетів, розбився. Більше працювати на будівництві не можу. А у мене шестеро дітей: троє школярів і троє ще не ходять до школи. Найменшій доньці – дев'ять місяців. Треба якось їх годувати. А де заробити? Тому й ходжу на копанки, бовтаю сачком у воді після мотопомп. Колись допомогу на дітей отримували. А нині і соціальної допомоги не дають, бо ніде не працюю. Йти у центр зайнятості? Там зразу перевчатись відправлять. Це треба у Рівне їхати. А як залишити дружину зі стількома дітьми? А ще ж у мене господарство є: дві корови, коні, гектар городу. Маю трактор. Тож зробив роботу по господарству – і знову бурштин мити. Я за годину сьогодні заробив 7 тисяч гривень. Один камінчик знайшов вагою 54 грами. Величина його десь така, як жіночий кулачок.

22-річний Сергій із сусіднього села Бутейки ще родини не має. Але теж має причину ходити на бурштин:

– Почав це робити, бо були потрібні гроші на навчання в університеті. Навчався заочно у Львові. Паралельно копав бурштин. Бо соромно у батьків просити гроші. Нині всі копають. Бо де роботу знайти? Мусять люди десь заробляти, тож не в Москву на заробітки їхати. Копаю вже два роки. На хату й авто ще не накопав. Думаю, це попереду. А взагалі, є бажання заробити гроші на бурштині і втекти з села.


Сільська голова Великого Вербча Олена Гольонко

Сільська голова Олена Гольонко підтверджує, що на бурштинові копанки мешканців Великого Вербча жене безробіття і бажання швидко збагатитися:

– На все село (а в ньому до 3 тисяч мешканців – Авт.)— трохи більше 100 робочих місць: це у школі, дитсадку, споживчому товаристві, кількох магазинах і барах. Решта, хто не на цих місцях, – безробітні і хочуть гарно жити. Приміром, у нас в сільраді є вакансія спеціаліста по роботі з молоддю. Це 0,75% окладу, тобто мінімальної зарплати. То мені, коли пропонувала це робоче місце, казали: “Я до тебе за тисячу гривень на місяць працювати не піду. Бо за годину роботи на бурштинових копанках можу мати ці гроші чи й навіть більше”. Робота на бурштині — важка. Але дохід того вартий. Бо щодня старатель 500-600 гривень додому, як правило, приносить. Ось мені нині потрібно повістки військовозобов'язаним вручити на навчання на полігоні і не можна нікого впіймати: всі на копанках. Та й жінки чоловіків нікуди не пускають. Бо чоловік — це прибуток в хату.


Екс-помічникам Віктора Ющенка і Ко відмовили у дозволах на видобуток бурштину на Рівненщині

Безробіття обертається ще однією проблемою: чоловіки страшно спиваються. Є такі, що все, зароблене на бурштині, несуть у бар в обмін на горілку і, щоб заробити на неї, йдуть на копанки навіть у неділю чи релігійні свята, коли більшість селян не працює.

Життя і гаманець

За один кілограм камінців вагою до 2 грамів скупники платять старателям 200 доларів, від 2 до 5 грамів – 600, від 5 до 10 – 1600, від 10 до 20 – 4000, від 20 до 50 – 5000, від 50 до 100 – 7000 доларів. Ціни коливаються. І, кажуть старателі, нині дещо впали.

– Хлопці, а де розташовані пункти скупки бурштину? – запитую.
– Де найбільше джипів — там і скупка.

А джипи стоять, як правило, біля найгарніших будинків села. Скупники бурштину – місцева “еліта” – мають чи не найвищі у селі прибутки від нелегального бурштинового бізнесу. У них красиві не тільки будинки, а й двори, огорожі, і навіть територія біля будинків, приміром, у декого – плиткою викладений тротуар біля двору.


Старателі у центрі села після завершення трудового дня на бурштинових копанках

Автопарк села — і скупників, і звичайних старателів – нічим не гірший за автопарк під Верховною Радою. Тут і “Опелі”, й “Рено” за близько півмільйона гривень, “Фольксвагени” за понад мільйон, і навіть “Ленд крузери”, вартість яких перевищує 4,5 мільйона гривень. У декого автомобілів по декілька. Окрім шикарних авто, у дворах вербчан помітна і новенька сільськогосподарська техніка, переважно трактори.

Сільська голова Олена Гольонко підтверджує, що село “піднялося на бурштині”. Люди почали краще жити: але вкладають зароблене переважно у хати, автомобілі, сільськогосподарську техніку. Частина старателів покупляла собі чи дітям квартири і навіть будинки у Рівному. І лише окремі пробують вкласти гроші у відкриття власного бізнесу: магазину, станції техобслуговування автомобілів, автозаправної станції тощо.

Претендента на рівненський бурштин Короткова виявили у Радикальній партії


Розбагатілі бурштинокопачі є і серед депутатів місцевих рад. Місцеві “олігархи” готові надавати допомогу сільській волейбольній команді, школі, хворим односельчанам на лікування тощо.

Сільська голова Олена Гольонко розповідає, що вербчани і мешканці навколишніх сіл переважно копають бурштин на межі земель Великовербченської сільради і Ромейської Володимирецького району.

– Кордон між районами перекопаний. Копають старателі у лісах, – каже Олена Гольонко. - Особливо страшні наслідки — після вимивання бурштину мотопомпами. Після них залишається пустеля: ліс лежить, білий пісок, марсіанський пейзаж. Орендувати землю під зернові у нас нині хоче черкаське підприємство “Захід-центр-трейд”. То я остерігаюся, щоб їхні трактори не попадали у ті бурштинові копанки.


Дороги у селі більше ніхто не ремонтує

Втім, нелегальний старательський промисел страшний не тільки для природи. Адже добувати бурштин ходять і школярі. Після уроків, а часом і під час них, вони на копанках з сачками виловлюють бурштин. І у Великому Вербчі вже нікого не дивує четвертокласник, який у шкільному буфеті простягує продавцю не батьківську, а власну 500-гривневу купюру, чи п'ятикласник, який приїжджає до школи на купленому за власноруч видобутий бурштин мопеді.

– Переконати учнів гарно навчатися неможливо, – бідкається вчителька Великовербченської школи Лариса Шершень. – Адже реакція школярів на всі наведені аргументи на користь освіти приблизно однакова: “От ви, вчителько, гарно вчилися і що з того маєте? А я, копаючи бурштин, до закінчення школи хату збудую, а може, й автомобіль куплю”.

Очільник поліції Рівненщини домовився з бурштинокопачами. Але хлопці зі зброєю - не зайві

Втім, старателі розповідають про ще жахливіші наслідки бурштинокопання.

– Коли я був біля Олевська на Житомирщині, там у копанці землею завалило шістьох хлопців з Кузнецовська. Їхні земляки тільки наступного дня наткнулися на їхні тіла, – розповідає один з них.

– А я пригадую, як нас попереджали ті, кому ми платили гроші, щоб добувати бурштин: “Завтра тут будуть міліціонери ходити, то ви не лякайтеся: вони вас не чіпатимуть, а просто шукатимуть засипаних у копанках”, – додає інший.

Легалізація чи декомунізація

– Боротися з нелегальним видобутком бурштину повинні міліція, СБУ, – каже сільська голова. – Але вони не реагують. Я писала листи про те, як знищують родючі землі бурштинокопачі, і в Сарненську районну раду, і в райвідділ міліції. З райради відповіли, що передали лист у міліцію. А з міліції відповіді досі нема. А сама я чи навіть з дільничним, який працює на дві сільради і буває у селі двічі на тиждень, нічого не зроблю.

У страху очі великі: прокурор побачив у бурштинокопачів бронетранспортер

Олена Гольонко вважає, що єдиний вихід – легалізація бурштинового промислу. І, мовляв, старателі на неї погоджуються. Тоді і робота у селян була б, і порушені землі було б кому відновлювати, і були б гроші на розвиток села, бо коштами від видобутку бурштину поповнювався б сільський бюджет.

– Нині наш бюджет — це лише 350 тисяч гривень. За ці гроші доріг не відремонтуєш, нічого не збудуєш, вуличне освітлення не влаштуєш. Чому законопроект про легалізацію видобутку бурштину лежить і його не приймають роками, а про декомунізацію, хоча пам'ятники Леніну нікому не заважали, відразу прийняли? Бо корупція: є вгорі зацікавлені, щоб бурштиновий промисел не легалізували. І введення на копанки Нацгвардії, про що просив голова Рівненської облдержадміністрації міністра МВС, не допоможе. Бо і Нацгвардію куплять.


Село на бурштині "піднялося": у дворах мешканців з'явилися автомобілі, сільськогосподарська техніка

Місцеві бурштинокопачі не так палко, як сільська голова, підтримують легалізацію. Одні не вірять, що від неї отримуватимуть користь старателі, а не представники влади вгорі. Тому пропонують просто дочекатися, коли весь бурштин на Поліссі викопають. Тоді, мовляв, цей промисел припиниться сам собою. Інші вважають, що легалізація допоможе тільки в тому разі, якщо копанки віддадуть державі, а не приватному бізнесу, бо останній, кажуть, навряд чи погодиться працювати прозоро і платити всі необхідні податки у бюджет. Скептично сприймають бурштинокопачі і введення в область Нацгвардії з метою боротьби зі старательством. Бо, кажуть, вже бачили у Маневицькому районі на Волині, як гвардійці, розгорнувши намети біля копанок, у них видобували бурштин. Втім, певності у тому, що то справді були нацгвардійці, а не бандити, у них немає. Є у декого зі старателів думка, що більш жорстке покарання, а не просто штраф чи умовне позбавлення волі, як нині, могло б припинити нелегальний бурштиновий промисел.

– Якби так, як у Білорусі, покарання за це було, як за вбивство, тобто щоб садили в тюрму, то це зупинило б бажання видобувати бурштин, – переконаний один зі старателів.

Фото автора