25: творці Незалежності. Віктор Кривун: “Воля України або смерть!”

“Не складати руки і боротися”, – життєва позиція пана Віктора. Ось і нинішнє наше інтерв'ю вийшло гострим і відвертим.

– Пане Вікторе, увагу багатьох привертає напис на Вашому автомобілі “Воля України, або смерть!”, виконаний на червоно-чорному фоні і прикрашений тризубом. Під час Майдану багато хто прикрашав свої авто стрічками, гаслами, але нині таке побачиш уже мало в кого...
– Ці написи на машині з'явились не під час Революції Гідності, а далеко до того, у 2011 році. Тоді реально відчув, що наш корабель поплив не тим руслом і почав сідати на мілину. Тому й наніс на авто ознаки Організації Українських Націоналістів – це для мене в чомусь святість, символ боротьби, а не данина моді. І, на жаль, до сьогодні ситуація мало змінилась на краще. Позитивні зміни в Україні є, але їх недостатньо.

– На вашу думку, чи відбулась Україна як держава за ці 25 років?
– Якщо розглядати Україну як адміністративно-територіальну одиницю – так, наша земля в різний час була анексована різними імперіями, але Україна залишалась Україною. А якщо говорити про Україну як про націю, про державний народ... Є ознаки нації: мова, культура, історія, звичаї, церква. Відбулась у нас нація? На жаль, ні. Натомість є такі сучасні ознаки України, як брехня, хабар, зрада. І ми не намагаємось їх позбутися.

Я п'ять років був в обласній раді, рвав на собі сорочку – хто мене слухав? Єдині, хто казав, що поважають мене, бо я не проломився, – це Берташ і його посіпаки. Були сили демократичні, патріотичні, націоналістичні – в жодному питанні мене не підтримали. Коли у 2014 році ми створили оперативну групу обласної ради і розглядали зловживання під час будівництва різних об'єктів – жоден діючий депутат не дав свідчень, які привели б винних на лаву підсудних. Хоча відомо, що жоден проект лікарні, школи, дороги не робився без шаленого відкату. Це були готові кримінальні справи. До мене приходили люди, які мали кредиторську заборгованість за об'єкти комунальної власності, звертались як до депутата, аби допомогти повернути кошти, адже треба розрахуватися з працівниками, які виконували роботи. Я казав: вийдіть на трибуну і скажіть, кому і скільки давали відкат. Жоден не вийшов. А на першій же сесії кошти їм повернули. Думаю, тому що вони просто дали готівкою або головам фракцій, або окремим депутатам – і все на тому скінчилось.

Або інше питання: досі у нас на вищих щаблях влади такі одіозні фігури, як Турчинов, Аваков, які, це говорило багато людей, є безпосередніми замовниками вбивства Сашка Білого.

Або, як пишатись країною, якщо міністри в ній досі не говорять державною мовою?! Це стосується і Хатії Деканоїдзе. Пані Хатія, вже скоро два роки, як ви тут працюєте. Якщо інтелект у вас, як у Авакова і Азарова — такі міністри нам не потрібні. Треба однозначно повернути українські традиції на нашу землю — інакше України не буде.

– Пане Вікторе, якщо брати Рівне, то в нас проблем з українською мовою немає, але інших – не бракує...
– Я дуже люблю наше рідне місто. Воно завжди було одним із найгарніших в Україні, але нині цього сказати, на жаль, не можу. На фоні міст-сусідів Рівним ніхто не займається. Усім правлять гроші.

Візьміть дві дороги, які за останній рік зробили, – Гагаріна і Соборна біля Будинку офіцерів. Таке враження, що їх не в цьому столітті робили, а у минулому! А фасади будинків на артеріальних вулицях – “Набережний квартал”, “Манхеттен”, на Чорновола біля “Істанбулу”, біля автовокзалу – реально рахітні будівлі набудували!.. Зелені насадження – вирізають і нічого не садять натомість. Наше місто просто перестає бути зеленим! А за розвитком спорту ми взагалі, певно, останні в Україні – ні стадіону, ні басейну, ні ковзанки – нічого!..

– Але в нас є професійна футбольна команда...
– Я вам даю гарантію: це просто чийсь піар. Як можна мати сучасну футбольну команду, не маючи стадіону?..

– Пане Вікторе, а якщо подивитись на нас на фоні країн-сусідів – які думки виникають у вас напередодні 25-річчя Незалежності? Узяти, приміром, поляків – вони швидко змогли багато що змінити на краще...
– Тому що у Польщі живуть поляки, а в Україні – далеко не всі українці. Потрібно відкинути хабарництво, брехню, зраду. Слідкувати за ефективним використанням коштів, які нам дає закордон і які заробляємо самі. Нашими стовпами мають бути українські цінності, про які я говорив. Щодо іншої країни-сусіда – переконаний: поки Російська Федерація не припинить своє існування, поки світова спільнота не докладе зусиль, щоб допомогти цій країні розпастися, у світі миру не буде ніколи. І особисто я, якщо буде така загроза, готовий зі зброєю в руках відстоювати інтереси українського народу.