25 років Незалежності: роздуми вчительки з Рівненщини

Авторство вислову «самостійна Україна» належить відомому діячу українського національно-визвольного руху кінця ХІХ – поч. ХХ століття Миколі Міхновському, який 26 лютого 1900 року на Шевченківському святі виголосив промову - Програму українського національно-визвольного руху. Весною того ж року у Львові побачила світ брошура під назвою «Самостійна Україна». Це відбулося в той час, коли в Наддніпрянській Україні переслідувалася українська культура, її діячі, українська мова, преса, а самодержавство взагалі заперечувало права українського народу на самостійне національне існування.

Усі, хто знає історію України, пам’ятає, який тернистий і важкий шлях пройшла українська нація до власної державності. Вірно сказано: не за те любимо Вітчизну, що вона найкраща у світі, а за те, що мати. Справді, навіть якщо земля бідна, неродюча, непривітна до тих, хто живе на ній, обробляє, все одно справжня людина кохатиме, плекатиме й боронитиме її до скону. Земля ж України казково багата, щедра й лагідна до своїх дітей. Тисячоліттями, ще з часів Трипільської культури ( а може і раніше, ще за аріїв), жили на цих найродючіших у світі чорноземах мирні та працьовиті хлібороби. Трудилися невтомно, і рідна земля віддячувала їм стократ. Уже за наших часів науковці обчислили, що Україна може прогодувати понад 250 млн. чоловік. І в цьому земному раї злочинний терористичний режим спланував і здійснив найстрашніший у всій новітній історії людства голодомор – геноцид, який забрав мільйони невинно убієнних душ. Основна причина – український націоналізм.

А що було під Крутами? Хто ті юні завзятці, які своїми грудьми захищали молоду Українську державу, проголошену в IV Універсалі Центральної Ради, яких надовго охрестили «ворогами народу». І таких сторінок в українській історії дуже і дуже багато, які сьогодні пропливають у пам'яті. Після розпаду тоталітарної радянської імперії Україна отримала шанс на демократичне майбутнє, але на заваді стали пережитки минулого, які не так легко було викоренити. Надто сильні позиції займали закорінені зв’язки комуністичного чиновницького апарату та відповідні матеріальні, фінансові, економічні ресурси, якими він порядкував. Однією ногою суспільство прагнуло зробити крок вперед, однак інша – загрузла в трясовині минулого. Оминаючи закон і незважаючи на реальну вартість, у приватних руках опинилися важливі промислові підприємства, об’єкти державної інфраструктури, і, навіть, природні угіддя, що належали до національних заповідних зон. Країну опанували масштабні тіньові афери. У горнилі корупції та хабарництва опинилися практично всі галузі життєдіяльності суспільства. А якщо політик чи журналіст ставав надто популярним серед народу та незалежних у своїх оцінках дій влади, його життя раптово уривалося пострілом кілера, в автомобільній катастрофі або в якийсь інший спосіб. Так було з Вадимом Гетьманом, В'ячеславом Чорноволом, Ігорем Александровим і, зрештою, Георгієм Гонгадзе…

25 років в історії – це мить, це лише чверть століття. Але за цей час ми, українці, встигли стільки пережити, як жоден інший європейський народ. За ці роки пройшли складний час до самоусвідомлення. Можна сказати простими словами: ми довго пізнавали себе в новій якості, вчилися демократії . Сьогодні вкотре стоїмо на перехідній межі, хоча після Помаранчевої революції та Кривавої Революції Гідності Україна вкотре визначилася. На жаль, сьогодні зовнішні історичні «друзі» активізувалися, але це не є єдиною причиною, адже політичний досвід говорить про те, що кризові політичні ситуації в політиці породжують хронічну суспільну кризу. Багато хто із вітчизняних і зарубіжних політологів пов'язують ситуацію в країні з багатопартійною системою, корупцією, яка є дуже рясною в Україні. Так історично склалося, що кордони і територія України не раз перекроювалася, її частини довгий час перебували під різними державами, а ще штучно насаджувалися чужоземні звичаї та обряди, мова та устави що і відобразилося на політичній орієнтації, поглядах, мові та культурі. І як би хотілося сьогодні, як це не виглядає песимістично, не тільки ввійти до Європи, (в усіх розуміннях цього слова), а й посісти чільне місце серед країн, як це було за славного князя Ярослава Мудрого, якого називали тестем Європи, і його так називали не лише за шлюбні зв’язки, а й за вміння вести внутрішню політику, лавірувати, там де треба.

Прослідковуючи історію нашої держави знову і знову переконуюся, що на різних її етапах завжди були люди, які її творили, які жертвували ради цього своїми життями, своїми родинами, сім’ями (при тому, що життя у їх, як і в нас одне-єдине) і такі, які просто користалися з того, або своєю байдужістю зводили нанівець нівелювали те, що творили, зберегли і пронесли до кращих часів українська інтелігенція, простий український народ. Історичні уроки мають знати, викарбувати собі на серці та в свідомості, передусім, посадовці усіх рівнів. Адже історія усіх країн і народів свідчить про те, що міцність кожної нації, її існування ґрунтуються на патріотизмі, духовності, на любові до народу до своєї історії та культури. Бо саме вони мають дати відповідь на риторичне питання – якою вони отримали і в якому стані передадуть оту державність нащадкам.

У цей знаменний день прийнято вшановувати пам'ять борців – синів і дочок України, які своїм прикладом наблизили для нас жадану тисячоліттями незалежність. І щоразу усвідомлюємо з гіркотою: до тієї України, якої прагли недавні жертви Майдану, козаки, герої Крут, Шевченко, Грушевський, мільйони, які поклали свої голови за ідею незалежності, нам ще дуже й дуже далеко. Разом з тим, ніхто не заперечить проти того, що незалежність, нехай і з присмаком гіркоти, краща навіть за золоте рабство.

До теми:

Відомі рівняни привітали земляків з Днем Незалежності України

Я - часточка великого народу і пишаюся цим

Європейська площа - моє місце пам'яті