Оксана Лозова: "Щоб досягти успіху, потрібно любити свою професію"

Пані Оксана понад 25 років працює дитячим лікарем-кардіологом, більше половини цього часу очолює відділення педіатрії №2 Рівненської обласної дитячої лікарні. Наша розмова була присвячена особистому та професійному розвитку, медицині та сьогоденню.

– Пані Оксано, чому Ви обрали саме цю професію?

– Я вирішила стати медиком великою мірою через те, що мої батьки були лікарями. І не просто лікарями, а професіоналами своєї справи. Мій тато Василь Карпюк був психіатром, свого часу очолював обласну психіатричну експертну комісію. І я розплакалася, коли кілька років тому мала візит, де зараз відбувається засідання експертної комісії. І там були його колеги, які згадали мого тата. Вони його пам’ятають до цього часу. Адже він був прекрасною людиною і лікарем, постійно працював над собою, цікавився різними сферами життя, вчив мови – мій тато знав англійську, польську та німецьку. Освоїв їх самотужки, а в радянський час це не було так просто, як зараз. Моя мама Людмила Карпюк – теж прекрасний лікар, онкогематолог, фактично створювала онкогематологічну службу на Рівненщині.

Мої батьки багато працювали, а тому я завжди була біля них, бачила роботу медиків. Мене приваблювала ця професія, я не уявляла себе на іншій життєвій дорозі. Хоча моя мама протестувала проти того, щоб я стала лікарем. Вона чудово розуміла, який це тяжкий хліб: на той час було багато важкохворих, багато проблем, і вона хотіла світлішої для мене долі. Й вона просила, щоб я собі вибрала щось інше. Але я не уявляла себе в іншій професії. Однак, мій тато сказав: "Якщо хоче, хай вчиться. Будемо допомагати".

– Який Ваш секрет успіху як медика?

– Головний секрет – це наполеглива праця, зосереджуватися на перспективі. Також потрібно прагнути здобувати знання в різних галузях медицини, а не тільки у власній спеціальності. Велике значення теж мало навчання у досвідчених колег. Мене багато чого навчили мої батьки. А ще – дисципліна. Коли я прийшла в інтернатуру, моя мама працювала на посаді заступника головного лікаря з медичної частини у Рівненській обласній дорослій лікарні. І вона дуже строго ставилася до мене. Якщо комусь щось було можна, то мені – ні: я не мала права ні на хвилину спізнитися, не мала жодного спуску в роботі. Нас так виховували! І я вважаю, що це правильно. Пізніше, у 1989 році, коли у Рівному відкрили обласну дитячу лікарню, я перейшла працювати туди. І мене завжди приємно вражала допомога колег. У той час був дефіцит ліків, але якщо стосувалося дітей – жодних відмов тоді не було. Дитяча медицина завжди була пріоритетною. На сьогодні у нас медицину забезпечують за залишковим принципом (тобто на медицину гроші з бюджету розподіляють в останню чергу). А у педіатрії – залишковий від залишкового. І так уже не один рік.

– Наскільки змінилася медицина від початку Вашої роботи?

– У науковому плані медицина зробила великий крок уперед. Наших кардіохірургів цінують в усьому світі, вони здатні робити операції на високому професійному рівні. Українські медики – професіонали у багатьох галузях. Взяти хоча б трансплантологію, де у нас великі надбання та можливості, але законодавчо не закріплені раціональні вимоги трансплантації. Наприклад, якщо це парний орган, то трансплантація може бути тільки від родинного донора. Нещодавно до мене заходила мама, яка повернулася з операції, яку їй зробили в Національному інституті хірургії та трансплантології імені О.О.Шалімова. Від неї пересадили нирку для сина. І тепер ця жінка оббиває пороги й добивається того, щоб забезпечили медикаменти для її сина. Усе тому, що вартість медикаментів не дозволить будь-якій родині їх придбати. І це неправильно! Й такий випадок не єдиний. Є багато захворювань, де потрібне тривале й дороге лікування, яке повинна забезпечувати держава. Наприклад, за останні кілька років ми практично не отримали ліків за державний кошт у належній кількості. І тільки цього року є шанс, що ми одержимо ліки за заявкою 2016 року. Якщо й надійдуть ліки за цією заявкою, то ще потрібно буде перевірити, чи відповідає ця кількість реальним потребам. Через таке скрутне становище батьки змушені ходити з простягнутою рукою, шукати допомогу у волонтерів, небайдужих людей, щоб врятувати життя своїх дітей.



– Ви зазначили, що велике значення для медика має самоосвіта. Що можете порадити щодо цього?

– Для того, щоб бути професіоналом, завжди потрібно самовдосконалюватися, переймати досвід інших. Зараз в Україні немає достатніх можливостей для розвитку, набуття нових навичок. Однак, потрібно шукати можливості. Існують гранти, програми стажування. Але для цього потрібно знати іноземні мови. На базі нашої лікарні є заняття з англійської, польської, а зараз ще й німецької мови. У моєму житті велике значення відіграло знання англійської, яку я опанувала завдяки моєму татові – він мене віддав навчатися у школу із поглибленим вивченням цієї мови. І навіть на літніх канікулах примушував мене перекладати роман Оскара Уайльда "Портрет Доріана Грея". Я тоді дуже сердилася, а тепер неймовірно вдячна за це, адже володіння англійською відіграло неабияку роль у моєму професійному зростанні.

– Що можете порадити тим, хто тільки починає свій шлях у медицині?

– Потрібно любити медицину. Потрібно любити свою роботу, любити дітей, яких лікуєш. З дітьми працювати важко. Моя мама вважала, що найважче працювати у педіатрії. Але я люблю дітей. З дітьми забуваєш про всі негаразди, й вони більш дисципліновані та вдячні пацієнти. Єдине, я страждаю, що наш народ зубожів і часто батьки не можуть забезпечити належного обстеження своїх дітей і, буває, звертаються до лікарів занадто пізно...

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

Підсумки року-2016: Оксана ЛОЗОВА: “Рік був непростим, але цікавим”

Оксана Лозова: "Здоров’я дітей залежить від їхніх батьків"

Лікар Оксана Лозова: «Якщо дитина підозріло втомлюється — це привід показати її спеціалісту»

25: творці Незалежності. Оксана Лозова: "Я вірю в незалежну Україну, яка житиме для людей"