«Хлопці рвали сухожилля, граючи у футбол, я - сідаючи на шпагат»

У кінологічній службі військової частини 3055 Нацгвардії України служить талановитий хлопчина - Віктор БАТЮЧОК.

З 22 років свого життя 17 він віддав танцям. З майстерним виконанням румби та ча-ча-ча виступав на регіональних та всеукраїнських змаганнях, а також за кордоном. А ще має досвід постановки весільного танцю для людей з обмеженням слуху.



Віктор народився і ріс у місті Жовква Львівської області. У 5 років мама з бабусею вирішили віддати його на народні танці до місцевого Будинку культури, якими дитина займалася наступних 5 років.

«На бальні танці мама мене записала на прохання подруги, донька якої займалася цими танцями, але не мала на той момент партнера, - розповідає Віктор. - І ці танці стали моєю пристарстю на все життя. Ми займалися в колективі «Мрія», всього - 7 пар. Вивчали такі танці, як вальс, ча-ча-ча, джайв, румба, самба, рок-н-рол, квік-степ, фок-строт та багато інших. Виступали парами індивідуально, та в повному складі на регіональних змаганнях та всеукраїнських, здобуваючи призові місця. Нас запрошували виступати до Анталії та Польщі. Завдяки нашим досягненням, колективу пізніше присвоїли статус зразкової хореографічної студії».



Віктор Батючок каже, що йому подобаються всі види танців, проте найбільше - спортивна латина. На його думку, ці танці не нудні і за рахунок пластичних рухів та пристрасної динаміки дають можливість краще розкрити свій потенціал.



Юнак - не тільки танцюрист, а й постановник танцю. Причому, першими його учнями стала пара закоханих з обмеженням слуху.

«Дмитро та Дарина звернулися до моєї викладачки з проханням поставити для них весільний танець, проте на той момент вона була вагітною, - пригадує Віктор. - Тож попросила мене про допомогу. Зізнаюся, що це було викликом для мене. По-перше, я ніколи до цього не ставив ні для кого танець. По-друге, ці учні - особливі, вони не могли чути мелодії. Мене вразив процес їхньої підготовки. Вони потрапляли в ритм краще, ніж ті, хто чують. Мабуть, за рахунок звукових вібрацій чи, можливо, якогось шостого чуття, яке притаманне тільки людям з глухотою чи сліпотою. Спершу ми тренувалися без мелодії, та коли увімкнули музику, танець у них вийшов чи не з першого разу. Він був фантастичний. Я був задоволений проробленою роботою. Ми з нашим колективом привітали цих молодят також трьома весільними танцями».

22-річний танцюрист по завершенню школи вступив на спеціальність «Комп'ютерні системи» до Національного університету ім.Івана Франка у Львові на державну форму навчання. Пізніше хлопець був призваний на строкову службу до лав Нацгвардії і зараз є кінологом в/ч 3055 в Рівному. Проте своє майбутнє хоче пов'язати саме з танцями.



«Я присвятив танцям своє життя, - пояснює Віктор. - Поки хлопці рвали сухожилля, займаючись футболом, я рвав їх, сідаючи на шпагат. Вони отримували травми хребта, стрибаючи з пагорба у воду, я - освоюючи пластику латини. Я з поламаними ребрами тікав зі шпиталю, щоб не пропускати тренування. З 13 років підпрацьовував на будівництві, розвантажував щебінь та стриг газони, щоб за зароблені кошти купити собі недешевий інвентар, наприклад, професійні туфлі для занять танцями за 7800 гривень. Я не уявляю себе без танців. Моя мрія - відкрити у власному місті школу танцю, а також професійно танцювати у парі зі своєю дівчиною. По завершенню служби постараюся втілити її в життя».

Текст і фото - Військова частина 3002 ЗТУ Національної гвардії України.

Підписуйтесь на новини "ОГО" у соцмережі Facebook та у Telegram