З сукні у камуфляж: Історії рівнянок, які змінили своє життя

Усі вони зараз проходять курс підготовки у 2 Галицькій бригаді Нацгвардії України. Потім складуть Присягу на вірність українському народові та вирушать у свої підрозділи на Рівненщину. Вже не як звичайні жінки, а як військовослужбовці. Вчорашні вихователі, економісти, медики сміливо одягаються у гвардійську форму, беруть до рук зброю та вчать статут. Прокидаються о шостій та разом з хлопцями біжать на ранкову зарядку, вивчають топографію та риють окопи. Але вчора їхнє життя було іншим.

Марія та Ольга ДМИТРИШИНИ не сестри, але з одного містечка Сарни, що на Рівненщині. Марія – мама трьох дітей, а Ольга три роки відпрацювала у Збройних Силах на цивільній посаді. Жінки знайомі між собою давно, а от про те, що обидві йдуть на службу за контрактом у Національну гвардію, дізнались лише у військовій частині. Обидві будуть проходити службу у патрульному підрозділі. Хочуть охороняти громадський порядок у рідному місті.



"Я дуже хотіла потрапити на військову службу, – розповідає Ольга, – спочатку думала, що піду у Збройні Сили. Але у Сарнах лише підрозділ забезпечення і посад не було. Почула, що створюється рота Нацгвардії у Сарнах, одразу пішла туди і заявила, що бажаю служити. Зібрала документи, здала фізичну підготовку – і ось я тут. Зараз із 70 чоловіків у сарненській роті 10 жінок. Усі охороняють громадський порядок, заступають у добові чергування. Я взагалі не бачу в цьому ніякої проблеми. Зараз навчаюсь, тут мені дадуть знання, як себе поводити в критичних ситуаціях, як говорити з порушниками. Справлюсь".

За Марією вдома найбільше сумує десятирічний син. Але жінка твердо вирішила довести собі та близьким, що може набагато більше, ніж від неї очікують. У Львові на підготовчому зборі з молодим поповненням вже другий тиждень, а попереду ще місяць. Говорить, що родина без неї впевнено справляється і це їм підготовка на майбутнє, адже пані солдат збирається виїжджати з побратимами на боротьбу з незаконним видобутком бурштину.

"Мій чоловік колись служив строкову службу, – розповідає Марія, – спокійно розповідав мені, як це було у нього, аби я зважила усі "за" та "проти". Говорив: "Армія – це не те, що не сподобалось і кинула. Якщо ти прийшла – ти повинна служити." Я свідомо розумію, куди я прийшла і що попереду. Від цього отримую задоволення. Часто питають, чи не боюсь заступати на патрулювання. Завжди говорю, що страх – це наш найбільший ворог".





Ольга ШТАНЕНКО з Рівного змінила професію вихователя дитячого садочка на військовослужбовця Національної гвардії України. Буде проходити службу у військовій частині 3055 на посаді телефоніста. На досягнутому не зупиниться. Після проходження курсу підготовки та складання Присяги вирушить до Навчального центру Нацгвардії у місті Золочеві, там пройде кваліфікаційні курси.

"Колись мріяла просто приміряти військову форму, – говорить Ольга, – думала, чи буде мені личити. Після чотирьох років роботи у садочку захотілося щось змінити у житті. Вирішила: армія – це дійсно та структура, яка допоможе мені розвинути свій потенціал".

А ось Ольга КУПЧАК до армії прийшла вже морально підготовленою. Її чоловік теж військовослужбовець, щоправда, у Збройних Силах. Розповідав їй, що в армії все чітко і зрозуміло, тому страху не мала. До того працювала у держустанові економістом, але без вагань одягнула оливкову форму.

"Складно було, мабуть, спочатку звикнути до форми, – розповідає Ольга, – зняти плаття та підбори, одягнути форму та берци. Але коли навколо всі люди у формі, то досить швидко звикаєш. Діти досі не розуміють, де я і що роблю. Знають, що мама у відрядженні, телефонують, я їм розповідаю про свій день, але їм все одно важко уявити, чим я займаюсь".

Наймолодшій серед цих жінок – дев'ятнадцять. Це Марія ДОДЧУК, фельдшер, до війська прийшла через місяць після закінчення навчання. Її тато – колишній військовий, тому дівчина про службу в армії знає з перших уст. Після завершення навчання, щоб визначитись з майбутнім шляхом, їй потрібен був лише місяць. Вирішила обрати шлях військового медика.



"Мене ніколи ніхто не відмовляв у власному виборі, – говорить Марія. – Коли я вирішила йти в медичний – підтримали, коли захотіла стати військовою – теж. Я не можу сидіти на одному місці, мені потрібен постійний рух. Можливо, саме тому я й не обрала медичний заклад, а армію. Тут постійні зміни, якісь завдання, ну і, звісно, можливість бути дотичною до захисту України".

Лейтенант Аліна НОВІКОВА, офіцер групи інформації і комунікації в/ч 3002 Національної гвардії України.