Цікаві факти про життя Андрія Критського

Основним джерелом про життя святого Андрія є житіє, написане не пізніше 843 року патрикієм і квестором Микитою, перероблений текст якого включив у свої Великі Четьї Мінеї святитель Макарій.

Бажаючи служити Богу, святий у 13 років пішов для подвижницького життя в єрусалимську обитель Сави Освяченого. Прославившись тут своїм розумом і аскетичним життям, він став писарем у Єрусалимській Патріархії.

У 679-му році він, як місцеблюститель патріаршого престолу, став учасником Константинопольського 6-го Вселенського Собору. За імператора Юстиніана II-го св. Андрій був рукопокладений у архієпископа Критського.

Великий канон написаний не раніше 713 року, оскільки в 712 відбувся лжесобор, що заперечував єресь монофелітства, в якому взяв участь святитель. Частина дослідників вважає, що цей твір святого Андрія виник як його передсмертна автобіографія, як покаяння за участь в лжесоборі 712 року. Тоді, під тиском імператора-єресіарха, в числі інших учасників святитель підписав засудження рішень VI Вселенського Собору. Уже через рік імператор змінився, і всі учасники зборів принесли церковне покаяння. Але, мабуть, цей вчинок не давав святому спокою. І тоді він створює свою велику поему про людське покаяння і шлях людини до Бога. Тому спочатку Великий покаянний канон взагалі не був пов’язаний із часом і богослужіннями Чотиридесятниці.

Великий канон Андрія Критського складається з 250 тропарів і, судячи з усього, спочатку не мав типових ірмосів та не був чітко поділений на пісні.

Ірмоси пісень у їх сучасному звучанні приєднав до канону преподобний Іоанн Дамаскін, а тропарі на честь преподобної Марії Єгипетської і самого преподобного Андрія також написані пізніше преподобними братами Феодором і Йосифом Студитами, коли вони упорядковували Тріодь.
Великий канон святого Андрія Критського, на відміну від інших богослужбових канонів, має 9 пісень. Зазвичай в канонах немає 2 пісні.
Незважаючи на свій обсяг, Великий канон не є найдовшим каноном преподобного Андрія. Канон на Стрітення Господнє — більший, а різдвяний — майже такий же за обсягом.

На Русі преподобний Андрій Критський був відомий і шанувався вже в ранні роки: перша згадка про нього є в календарі Мстиславового Євангелія (кінець XI — початок XII ст.). У Мінеї XII в. є служба преподобному Андрію.

За Великий піст канон читається двічі — частинами з понеділка по четвер першої седмиці і повністю в середу на п’ятому тижні — Маріїне стояння.

Великий покаянний канон — не єдиний твір святого Андрія Критського, йому також належать канони на головні візантійські церковні свята. Всього канонів, приписуваних перу святого Андрія Критського — понад 70.

Святий Андрій Критський був не тільки проповідником (йому належить цілий ряд «слів»-проповідей) і гімнографом, а й мелодом. Тобто розспіви, на які виконувалися слова канону, теж були створені ним.
Святого Андрія Критського вважають винахідником самої форми дев’ятичастинного канону — жанру церковної поезії, своєрідною поемою-гімном. Як жанр канон прийшов на зміну кондакам, що в давнину також були багатострофною поемою.

Взагалі ж богослужіння того часу відрізнялися набагато більшою протяжністю. Так, Великий покаянний канон — аж ніяк не найбільший у творчості Андрія Критського. І, наприклад, у тому ж VII столітті, коли святитель почав проповідувати, імовірно склалася форма шестипсалм’я. До того ж, під час служби Псалтир прочитувалась повністю.

До XIV століття на Русі дотримувалися Студійського Уставу, що наказував співати Великий покаянний канон на 5-тій седмиці Великого посту. Іноді канон при цьому ділили на частини, іноді — він цілком входив до складу недільної церковної служби. Традиція співати канон частинами в перші чотири дні Великого посту передбачена Єрусалимським Уставом. Коли в XIV столітті Православна Церква на Русі перейшла на Єрусалимський статут, вона перейняла, відповідно, і цю традицію. Традиція читати канон у четвер п’ятої седмиці має пізніше походження.
Частини, на які ділиться Великий покаянний канон при виконанні на першому тижні Великого посту, по-грецьки називаються «мефімони». Однак у побуті це слово часто вимовляли як «ефімони». Поїздка героя на «ефімони» описана в романі Івана Шмельова «Літо Господнє».

За матеріалами порталу“Православ’я і світ”, переклад.

За повідомленням з Рівненського єпархії Української православної церкви.