Хвацьке Рівне: Сучасна казка від Тетяни Глінчук

Перша учасниця проекту Тетяна Глінчук. Яка про себе розповідає так:

Тетяна Глінчук (Ващук) – авторка двох поетичних збірок: «Я босоніж ішла розвалинами замку…» (2011); «За чашкою LATTE…» (2017). Друкується у альманасі «Первоцвіт». Член рівненської організації НСПУ.
Пише тексти пісень для рівненського рок-гурту «ARTA», а також створює авторські пісні та виконує під гітарний супровід на літературних заходах. Вірш «Батькам» покладено на музику рівненським композитором Юрієм Стасюком, виконує народна артистка України Наталія-Марія Фарина.
Захоплюється живописом.

Пропонуємо вашій увазі перший її твір для нашого проекту - сучасну казку.

Тетяна Глінчук
Приховане королівство
(казка)

У Прихованому королівстві жив принц Саул. Його холодні чорні очі видавали нестерпну жагу до влади. Проте, щоб стати королем, йому потрібно було скинути з трону вітчима Мегоса, а король був надто розумним, аби допустити таку зухвалість. Прибічники Саула шукали різні варіанти захоплення престолу і чекали на великий день помсти!

Тим часом сам принц вийшов із тунелю, який з’єднував їх володіння зі світом. Йому потрібна армія! Цілий легіон воїнів! Мов загнаний звір у клітці, він шукав будь-яку можливість. Саул довго стежив за людьми і дедалі гірше уявляв їх з мечами на полі бою. До вух вони прикладали дивні невеличкі прилади і при цьому розмовляли, наче самі із собою. Пізніше Саул дізнався більше про цифрове суспільство. І він полюбив комп’ютерні клуби, адже розумів, що в інтернеті – інформація з усіх кутків світу! І що більше дізнавався, розумів жалюгідність війн, бо інформаційна війна насправді була набагато цікавішою та підступнішою, адже полонила розум.

Йшов час і в нього з’явилася блискуча ідея, від якої його очі горіли ще зловісніше! Спочатку принц приніс у Приховане королівство технології! Чарівники, застосовуючи закляття помноження, забезпечили всіх жителів новинками цивілізації. І невдовзі всі мешканці королівства користувалися соціальними мережами. Королева Лея виходила за межі царювання, у світ, аби замовити фотосесію для оновлення історії у мережі «Інстаграм». Подейкували, що Саул не був її справжнім сином, у той самий день, що й королева, народжувала Чорна принцеса Драда. І вона замінила дітей, щоб до його двадцятого дня народження захопити владу. Та ніхто не знав, домисли це, чи правда.

Тим часом найкращі спортивні пси королівства їздили на курси дресирування, аби знімати цікаві відеоролики для ютуб-каналу. Слуги ж короля мали розчарований вигляд, адже у віртуальному світі мали не багато підписників та вподобайок під своїми історіями.

– Що ж! Зрозуміли як потрібно працювати?! – сказав Саул прибічникам, – все йде по плану! Аха-ха-ха-ха!

Холодний сміх прокотився стінами замку. Небо спохмурніло.

– Що далі? – запитав Озір, наморщивши чоло.
– А далі буде гра!

Озір засміявся, але від погляду Саула, аж морозом по шкірі пройняло.
– Комп’ютерна гра! Посіємо ворожнечу між прибічниками короля! Зробимо заздрість та гордість нашою зброєю!

Озір посміхнувся, зблиснувши золотими зубами.

Принц відчував у собі силу, йому іноді здавалося, що рідна матір чужа, надто простою видавалася у свої планах. Бо він вже давно визначив свою долю: стати правителем! Йому часто снилися одинакові сни, де він святкував своє двадцятиріччя за межами королівства у Химерному лісі.

Комп’ютерна гра «Титули» змінила королівство. Адже простий служник міг стати володарем, пройшовши всі рівні.

Невеликими поселеннями ходили чутки, що Саул веде нечесну боротьбу проти володаря. Люди, які не боялися принца, згуртовувалися. Проте, не було лідера для цього протистояння. Про ці події почула і сільська золотоволоса красуня Анна, яка понад усе любила читати книги і мала добре серце. Вона приїхала до міста і жахнулася. Не впізнавала людей, складалося враження, що вони живуть у власній шкарлупі, яку не розбити. Мешканці міста так віддалилися від природи, що стали чужинцями на своїй землі. Чарівники бродили без діла, адже всі сиділи у віртуальній в’язниці соціальних мереж і навіть не намагалися звідти втекти.

Серце Анни защеміло від болю. Вона вирішила не зволікати і завадити планам принца та витягнути людей із фальшивої реальності. Вона зайшла в Інформаційний архів, аби пошукати вихід. Близько вечора, знесилено впала на стіл.

– Я можу Вам чимсь допомогти, прекрасна панно? – білявий хлопець з волоссям по плечі, протягнув руку і вона підвелася.

– А Ви не бачите, що коїться?

– А що коїться? – запитав Астан, – я мандрівник, втік від матері, перейшовши Химерний ліс.

Анна почала його розглядати.

– А хто твоя матір?
– Пообіцяй, що нікому не скажеш!
– Обіцяю, – прошепотіла Анна.
– Моя матір – Драда.

Дівчина позадкувала, почувши це.

– Не бійся мене! Я і сам втікач. Вона підбурювала мене на лихий вчинок і, швидше за все, мене шукають.

Дівчина заспокоїлася.

– А що у тому лісі? Я чула про це місце від старих людей.

– Це прокляте місце. За легендою, тільки чисті серцем, дійсно, можуть його перейти.

Анна та Астан об’єднали свої сили заради добра. Дівчина відкрила власний телеканал новин і роздавала людям правду, аби вони отримали можливість порівнювати інформацію, а головне – мислити.

Саул страшенно розлютився!

– Анна втручається в наші плани, Озіре! Потрібно їй зашкодити!
Прибічники принца розпускали чутки та негативну інформацію про дівчину і безліч прихильників Анна втратила, проте ті, які залишилися відданими, були готові дати гідну відповідь!

– Ми знімемо документальний фільм, Анно, і відкриємо справжнє обличчя Саула! Король дозволить, він нізащо не віддасть престол тому, хто готовий пожертвувати якістю життя людей заради своїх інтересів! – сказав Астан.

Анна гірко заплакала. Так багато людей не повірили у її чисті наміри, зрадивши при першій нагоді. Астан обіцяв поквитатися із нечестивим принцом!
Коли фільм з’явився на телеекранах, люди побачили, як далеко зайшли, загубившись у інформації, не вміючи відділити корисну від шкідливої, вірячи всьому, що читають та чують. Нечестивий принц не очікував такого повороту подій. Він збирав речі, аби втекти до сходу сонця, але варта короля його випередила.

– Хотів приспати мою пильність, вражий сину?! – злісно кричав Мегос – створив спільноту «Таємниці короля» у мережі «Фейсбук»! Налаштовував проти мене моїх відданих слуг?

– Я не змушував їх вірити в усе, що пишу. Значить вони сумнівалися у тобі, батьку! – останнє слово Саул сказав із такою зверхністю, що Мегос закричав несамовито:

– Забирайся!!!

Король вигнав принца та його прибічників за межі королівства і видав указ про ретельну перевірку всіх інформаційних джерел в інтернеті. Відкрилося багато теле- радіопередач, новин, знімалося багато фільмів, але жителі самі обирали, вірити, чи не вірити, вчилися працювати з інформацією, відділяючи зерно від полови. Багато хто ці надбання зробив зброєю проти зла, а були й ті, які використовували їх задля маніпуляцій та збагачення. Чарівники закрили тунель від зовнішнього світу, аби принц не знайшов дороги назад.

Деякі мешканці говорили, що бачили спільні світлини Дради та Саула, а отже вони об’єдналися. Коли королева Лея побачила Астана, відмітила дивну схожість зі своєю матір’ю і серце радісно забилося. Невже чутки, які до неї дійшли, були правдою? І це її справжній син? Рідна кров?

І було ще багато-багато історій по тому, лише іноді жителі чули стукіт у вхідну браму Прихованого королівства, але королева Анна з королем Астаном заповіли не відчиняти. І настав спокій на тій землі, мешканці жили щасливо, переповідаючи з вуст у вуста легенду про зажерливого нечестивого принца, для якого ворота у Приховане королівство назавжди зачинилися!

******

Для участі у проекті "Хвацьке Рівне" надсилайте свої тексти, фото, рисунки та відео на info@ogo.ua.
Тема: "Хвацьке Рівне і власне прізвище"
В тексті листа розкажіть про себе.
А також укажіть, що твори справді належать вам, а також даєте згоду на публікацію.

До друку не приймається:

1. Плагіат.
2. Твори, які порушують законодавство України.
3. Закликають до міжнаціональної, міжетнічної ворожнечі.
4. Містять приховану рекламу.