Хто винен у проблемі сміття в Острозі та як її будуть вирішувати? [+ІНТЕРВ'Ю]

«Сміття навулиці починається зі сміття в голові», - приблизно такі цитати можна прочитати в соцмережах. Так висловлюються звичайні громадяни, громадські діячі і навіть політики. Всесвітня павутина переповнена гаслами про те, що про екологію потрібно піклуватися, і що змінити можна багато чого, якщо кожен почне із себе. Проте, коли справа доходить до дій, поціновувачі красивих меседжів часто ховаються під свій «панцир» і починають гру «крайній тут не я».

Загалом, сміття було і є постійною проблемою людства. Над тим, як її вирішити думала Європа. Над цим думає й Україна, та кожна її громада зокрема. Однак, багато європейських країн сьогодні заробляють на відходах, в той час, коли ми досі не можемо вирішити проблему відсутності сміттєвих баків для розподілу, не говорячи про села, у яких баки відсутні взагалі.

Зараз в Україні близько 54 мільйонів кубометрів відходів, з яких переробці підлягає лише 6 %. Решта знаходиться на полігонах, більшість з яких давно переповнені. За 10 років в нашій країні тверді побутові відходи, з розрахунку на одну людину, зросли майже на 50% і складають у середньому 300-400 кг на рік.

Головний спеціаліст відділу проєктної та інвестиційної діяльності Острозької міської ради Віталій Войцеховський розповів про те, чому ця проблема не оминула й Острог і, що потрібно зробити, щоб її вирішити.

─ Якщо говорити про проблему зі сміттям на рівні країн чи великих міст, то все ще можна зрозуміти, але чому ця проблема є в такого маленького міста як Острог, і в чому саме вона полягає, якщо занурюватися глибше?
─ В цілому проблема полягає в тому, що в Острозькій МТГ сміття не сортують. Лише пластик. Також ми можемо бачити тут стихійні сміттєзвалища. Їх дуже багато, вони не зареєстровані. Часом місцеві жителі зносять усе в одне місце і тут, окрім, сортування, постає інша проблема. Ця проблема це те, що сміття лежить в громадських місцях. Частина людей засмічують місто постійно. І це сумно, бо ми вже на 30 році незалежності. Україна має якісь цивілізаційні напрямки в Європейський союз, але ми не можемо розібратися з доволі елементарним питанням.

─ Тобто справжня проблема насправді закопана у свідомості та культурі кожного громадянина?
─ Так, це однозначно проблема свідомості та культури. Загалом, якщо ми пройдемося по Острозі, ми в окремих місцях можемо побачити сміття на обочині, на тротуарах, на траві. В багатьох не закладено – прибирати після себе. Ти можеш бути на природі, наприклад, в парку, і якщо ти не достатньо свідомий, ти насмітиш, навіть якщо біля тебе поруч сміттєвий бак. Ти можеш палити й кинути під ноги недопалок. Або їхати автомобілем й викинути з нього якийсь папірець. Я нещодавно був свідком ситуації, коли людина їхала на автомобілі і на зупинці лишила пакет зі сміттям, хоча вона могла завезти цей пакет у належне місце. Йому зробили зауваження, а він сказав «Та тут же всі смітять, чому мені не можна?». Тобто, поки ми не викорінимо ось таке мислення, змінити щось буде складно.

─ Але, мені здається, рука влади тут теж грає роль. В багатьох країнах не знайдеш папірця серед вулиці, бо отримаєш за це штраф, як мінімум.
─ Це правда. Нам не вистачає «поштовху» на законодавчому рівні. Але якщо розглядати цю ситуацію з точки зору прибирання, тобто саме дій влади, то в Острозі цим, в основному, займається комунальне підприємство Водоканал. Вони це частково роблять, наскільки дозволяють власні ресурси. Але ми чітко розуміємо, що поки не в змозі прибрати ту кількість, яка є, особливо якщо це стихійні сміттєзвалища, бо керівництво поки не бачить, як це можна системно вирішити. Однак, веду до того, що з цієї точки зору, влада намагається робити все можливе.

─ За дослідженням Острог Інфо 2016 року, в Острозі було 3 проблеми зі сміттям. Це нестача контейнерів, відсутність смітників для розподілу та несанкціоновані смітєзвалища. Наскільки я зрозуміла, ці проблеми на сьогодні досі не вирішені?
─ Так. Прикро, але так. Лише зараз ми підніматимемо це питання вже серйозно, бо тепер це вже проблеми не лише міста, а й громади цілком.

─ То якими будуть шляхи розв’язання цих проблем?
─ Один з них це встановлення сміттєвих баків. Не лише в Острозі, а й у всій громаді. Наразі в нас є лише для пластику, і то цим займаються лише окремі підприємства, які роблять з цього бізнес. Також потрібно встановити баки ще на скло та папір. Крім того, є ще крок номер два, це виховання свідомості, що є одним з найважливіших і найдовших процесів, який має відбуватися ще з дитинства. Але будь-якому проекту потрібна підтримка. Зараз у нас є бачення і ми працюємо над цим. По-перше, це сортування. Якісне вивезення, підприємствами, які цим займаються. Наприклад, виділяються кошти і Водоканал закуповує якісь нові сучасніші автомобілі, які будуть те сміття забирати. Також завдяки цьому стає якіснішим сам менеджмент по вивезенню сміття. Його будуть, наприклад, купувати, забирати, перероблювати. Крім того, потрібно влаштовувати толоки людей по прибиранню цих міст. Малими групами, які можливо хоча б трохи в цьому зацікавлені, брати й це сміттєзвалище прибирати. Звичайно, туди знову хтось може завезти сміття, але принаймні за цим слідкуватимуть вже більше, бо це частина їхніх вулиць, на яких вони живуть, наприклад.

─ Ваш відділ зараз працює над проєктом «Наша громада». Яким чином він допоможе у вирішенні проблеми сміття? З якою метою він створений?
─ Так, це доволі медійний проєкт, його буде реалізовувати ICTV. І там якраз успішні практики громади в дуже багатьох сферах. Ми вирішили реалізовувати саме еконапрямок. Острозька громада доволі велика, в ній є дуже багато стихійних сміттєзвалищ. В деяких селах сміття взагалі не вивозять, є ще й така проблема. Тому подавшись на цей проект, ми зможемо підняти увагу, знайти активних однодумців, що зможуть допомогти. Ми якраз обговорювали це з старостами деяких сіл нашої ОТГ, вони теж зараз вводять свої інновації: вже встановлені кілька баків, що насправді є великим проривом. Це була їхня ініціатива. Також у нас ще є підприємство Оженина, яке теж готове співпрацювати з водоканалом Острозької громади. Один відділ може запустити дуже масштабний процес.

─ Ми вже трохи зачіпали питання, на кому ж лежить відповідальність за цю проблему. Хотілося розглянути його ще з іншого боку: Влада зазвичай звинувачує у проблемі зі сміттям безвідповідальність громадян, натомість громадяни звинувачують владу у бездіяльності. То хто ж них насправді винен? І, чи є тут якась золота середина?
─ Ви добре підкреслили щодо золотої середини, бо ми всі живемо зараз в одній громаді, і це проблема всіх. І представники влади і звичайні громадяни бачать це сміття. Просто треба докладати максимум зусиль на місцевому рівні. Але для того, щоб просувати серйозно це питання екології, потрібно бути, скажімо так, своєрідним агентом змін. Тобто потрібно все ж бути при владі. Однак, разом з тим, це проблема місцевих жителів, які смітять, або які не готові вийти на прибирання. Було б добре, якби було більше місцевих лідерів, які готові часто організовувати такі толоки. Можливо навіть представники влади, неважливо на якій вони посаді, теж захочуть прийти на цю толоку.

─ Проблема сміття це постійна дилема, яка турбує і країни величезні, і мегаполіси, і малесенькі міста. Але постає питання: чому стається так, що одні цю проблему вирішують, і можуть повернути навіть на свою користь, а іншим це не вдається?
─ Це питання доволі стратегічне. Ним треба займатися серйозно й вибудовувати цілу стратегію, яка піде в місто. Зараз тільки нещодавно утворилися нові громади, обирається нова влада. Тобто в деяких громадах, що утворилися раніше це питання постало швидше. Деяким було тяжко утворитися і це затягнулося надовше. Хто швидше зрозумів необхідність вирішення цієї проблеми, той і став яскравим лідером змін. Тобто вони об’єднували людей і закріплювали це інституційно. Наприклад проводили різні екоакції, моментами навіть примушували звернути на це увагу. Тут буває по-різному. Буває, це ініційовує місцева влада, буває, звичайні громадські активісти.

─ А якщо брати обширніше? Наприклад, Швеція переробляє 99% всього сміття, з якого отримує паливо та сировину для виробництва, а Британія, за допомогою «анаеробного розщеплення» перетворює харчові відходи на енергію. І таких прикладів безліч. Чи може Україна хоча б трішки наблизитися до рівня цих країн у плані вирішення цієї проблеми?
─ Швеція розпочала свій процес зі збором та сортуванням сміття ще в 70-му році, тобто вони цим займаються вже 50 років. Вони пройшли вже великий шлях, тому зрозуміло, що вони мають великі успіхи. А Україна лише починає розбиратися з цим. Про що може йтися, якщо зараз ми лише вирішуємо таку елементарну проблему як відсутність сміттєвих баків. Як я уже й зазначав, сміття потрібно насамперед сортувати, потім зайнятися переробкою, потім уже подумати про те як на цьому заробити кошти. І далі вже підійматимуться серйозніші питання. Наприклад, зелена енергетика, і все інше, що може давати прибуток. Ми, звісно, можемо робити це набагато швидше, бо маємо уже багато успішного досвіду, просто це треба робити, треба діяти.

─ Мабуть, Україні потрібно для цього багато років…
─ Насправді, я думаю, що якщо зараз почати це робити в кожній громаді разом з усіма стейкхолдерами: громадськими організаціями, активістами, місцевими жителями на місцях, то років 5-10. Тих сміттєзвалищ насправді не так вже й багато, тому якщо громада компактна, їх можна й за рік прибрати. Звісно, потім там знову можуть насмітити, але все одно це буде вже дуже вагомий крок. Крок у вихованні тієї свідомості, про яку ми говорили.

─ У Верховній Раді був законопроект про оподаткування виробників та імпортерів упаковки. Пропонувалося запровадити податок на утилізацію сміття для тих, хто його завозить чи виробляє у вигляді упаковки. Ставки різні й залежать від ступеня «шкідливості» матеріалу, з якого виготовлена тара. Наскільки цей законопроєкт доцільний?
─ Він може стимулювати, аби від цього по трохи відмовлятися і змусить розглядати якісь альтернативні варіанти. Він може стати стимулом, але може бути й великий опір від тих, хто цим займається. Думаю, це питання треба правильно подати. Воно, звісно, теж таке, що буде вирішуватися роками. Але треба починати.

─ Сортоване сміття привертає більше інвестицій. Підтвердите чи спростуєте цю думку?
─ Не сказав би, що інвестицій, але в такому випадку саме місто буде інвестиційно більш привабливим, ніж раніше. Тобто інвестор матиме більше бажання сюди зайти, це буде один з критеріїв для нього.

─ Усі ми пам’ятаємо ситуацію на Грибовицькому звалищі під Львовом, яка нагадала нам про глобальні екологічні проблеми. Уявімо, що подібне сталося в Острозі, якими б були дії острозької влади?
─ Думаю, ми підіймали б це кричуще питання на обласному чи навіть всеукраїнському рівні, як це робили у Львові. Питання вивезення сміття, питання його переробки, та, можливо, навіть будівництва сміттєпереробного заводу в області.

─ Нещодавно у соцмережах наштовхнулася на одну цікаву думку: щоб побороти сміття, його мало просто утилізувати чи переробляти, його варто, насамперед менше продукувати. В Стокгольмі, наприклад, продукується 130 кг сміття на рік, що майже втричі менше ніж в Україні.
─ Це дуже чудова думка. Думка ощадного суспільства. Насправді виробники орієнтуються на споживачів, або створюють умови для того, щоб вони купували, тому це дуже прогресивно. І найкраще це показала пандемія коронавірусу. Вона показала, скільки насправді людині потрібно споживати. Візьмемо за приклад пакет. Мені здається, люди почали краще розуміти, чи треба їм екоторба, чи вона може скористатися рюкзаком, чи вона може брати якісь фрукти без поліетиленового пакета. Це все зосереджується на цьому. Зрозуміло, що виробники створюють умови, щоб люди купували. Але якщо ми будемо використовувати менше ресурсів, особливо тих, що не відновлюються, ми зможемо допомогти нашій екології та зберегти її. І знову ж таки, це питання свідомості.

─ І бажання...
─ Так, бажання всіх і кожного окремо.