Лив дощ, котилися сльози: Рівне прощалось з Героєм

Сьогодні, 30 травня, Рівне вшанувало свого Героя Костянтина Дмитрієва, що загинув у бою на Луганщині.

Він пройшов АТО, коли ж ворог знову ступив на рідну землю, був серед тих, хто без страху пішов на захист.

Костянтин Дмитрієв народився у Кривому Розі. Коли хлопчику було лише 9, сім’я переїхала у село Мар’янське Дніпропетровської області. Тут Костя закінчив школу, після якої вступив до Криворізького коксохімічного технікуму. Під час навчання знаходив час і для іншого захоплення – спорту. Грав у команді технікуму з волейболу, разом з якою відстоювали честь навчального закладу на різноманітних змаганнях. Закінчивши технікум з відзнакою, Костянтин вирішив продовжити вчитися, а для цього обрав Дніпропетровський хіміко-технологічний інститут, який також закінчив із червоним дипломом. Спорт він також не забуває. Приділяє багато часу гирьовому спорту, навіть став чемпіоном області…

У Рівне Костянтин приїхав у 2014 році. Після закінчення університету його направили на роботу на місцевий «АЗОТ», де й працював начальником зміни.
Надзвичайно відповідальний, працьовитий, людяний, завжди готовий допомогти – таким пам’ятають його колеги…

2015-2016 роки Костянтин провів у лавах Національної гвардії України.

Прийшов сюди на строкову службу, а за тим добровольцем вирушив у зону проведення АТО. Більшість часу служив на Луганщині поблизу Рубіжного.
Повернувшись до цивільного життя, Костянтин одружився із коханою Мариною, а в 2020 у них народилася донечка Єлизавета. Костянтин продовжив роботу на підприємстві. А ще, як глибоко віруюча людина, став прислужником-пономарем у храмі преподобного Агапіта Печерського у військовому госпіталі Рівного… Він дбав про храм, допомагав у його розбудові та мріяв, що з часом вивчиться та стане священником…

Добрий чоловік, хороший сім’янин, завжди позитивний та усміхнений – навряд знайдеться хтось, хто скаже щось погане про Костю. Він був дуже скромним, не любив хвалитися, ніколи не хизувався медалями… Людина з великої літери…
Коли війна знову постукала в двері, Костянтин не шукав можливості уникнути служби. Тож практично наступного дня вирушив боронити Україну.
«Мене викликали, значить мушу йти захищати, заради рідних, сім’ї і заради дітей, заради майбутнього,» - казав Герой.

Його життя обірвалося на Луганщині.