У Писанні знаходимо згадки про незрозумілий, на перший погляд, звичай давніх народів Близького Сходу сипати на свою голову попіл, порох або землю. Таким чином ці люди виявляти свою скорботу і горе, наприклад, у зв’язку зі смертю близьких або через інші біди.

Одна з таких згадок міститься у Книзі Есфирі: «Коли Мардохей дізнався про все, що робилося, роздер одяг свій і надяг на себе веретище і посипав попіл, і вийшов на середину міста і взивав із воланням великим і гірким: [знищується народ ні в чому не винний!]» (Есф. 4: 1). А також читаємо у Книзі Іова: «І, піднявши очі свої здаля, вони не впізнали його; і піднесли голос свій і заридали; і роздер кожен верхній одяг свій, і кидали порох над головами своїми до неба. І сиділи з ним на землі сім днів і сім ночей; і ніхто не говорив йому ні слова, тому що бачили, що страждання його дуже великі» (Іов. 2: 12 – 13).

Чому сипали порох, попіл і навіщо на голову? Посипання голови прахом, землею означає певне «змішування» верху та низу, тимчасове самоприниження людини перед Богом, нагадування про тимчасовість та гріховність людини. Адже порох – символ тлінності, швидкоплинності, це прах земний, з якого створено першу людину (Адама). І саме на порох, за словами Господа, людина перетворюється після смерті: «...у поті лиця твого будеш їсти хліб, доки не повернешся в землю, з якої ти взятий, бо порох ти і до пороху повернешся» (Бут. 3: 19).
Щодо попелу, то його сірий колір у волоссі нагадував сивину, тобто символізував сильне потрясіння, горе і відчай, через яке людина могла «посивіти». Тож і донині у нашому слововжитку збереглося, що посипати голову попелом означає бути у сильному відчаї, глибоко сумувати з якогось приводу.

Про це йдеться на офіційній сторінці ПЦУ у мережі Фейсбук.

Дізнайтеся також, що значить вираз "Каїнова душа"