Юна рівнянка про поезію, що є основою серця

Спілкуючись з Настею, надихаєшся та заряджаєшся енергією творити. Мимоволі хочеться нести у цей світ щось прекрасне, адже поезія – це вогонь у душі, якого не стає менше, якщо ним ділитись з іншими.

Анастасіє, розкажіть трішки про себе нашим читачам.
- Привіт! Мене звати Анастасія. Мені 20 років. Здобуваю вищу освіту у Національному університеті водного господарства та природокористування у Навчально-науковому інституті права. Я цілеспрямована та активна, маю багато захоплень, зокрема пишу вірші та займаюсь науковою діяльністю. Якщо відверто, завжди була трохи сором’язливою, але це не заважало мені рухатись вперед, щораз пробуючи щось нове для себе та отримуючи від цього задоволення.

Як давно пишете власні вірші? Про що вони?
- Уже і не пригадаю. Писала ще у дитинстві, раніше – частіше, а зараз лише тоді, коли є натхнення. Пишу про кохання та про життя в цілому. Про любов узагалі складно розповідати. Навіть найкрасивіші слова будуть блідими у порівнянні з тією бурею пристрастей, що переживає закохана людина. Коли справжнє кохання приходить до тебе, коли воно стає твоїм почуттям, – миттєво усвідомлюєш: хай багато людей сказали про нього ДО тебе, та ніхто не сказав ЗА тебе, адже у кожного любов особлива, унікальна і неповторна. Саме в поезії можна висловити красу цього почуття. Для когось інтимна лірика – політ, для когось – прозріння, комусь вона заміняє ліки, а комусь видається тихою сердечною розмовою з хай незнайомою, але все ж близькою по духу людиною. Поезія... Вона і втішить, і пригорне, і приголубить. Поетичне слово здатне проникнути у найпотаємніші закапелки людської душі, закликаючи мислити образами, а не словами.

Ви стали переможницею Міжнародного конкурсу відеопоезій. На яку тему писали конкурсну поезію?

Залюбки познайомлю вас із моїм віршем:
З-поміж безодні суєтних думок,
З-під влади відстані безжальної і часу,
Кожен із нас виносить свій урок,
Кожен хворіє на свою заразу.
Гортаючи пусті листки життя,
Гадаємо, з якої б то почати,
Так, щоб довезти казку до кінця
Та пишем так, що вже не хочеться читати…
Нам все не ті і ручка, й олівець,
А часом і папір якийсь не білий.
Йдемо кругами замість навпростець
І в happy end усе ще вірим.
Не бачимо лиш своїх помилок,
Тих косяків практично в кожнім слові,
Шукаєм правди, як зерно в полові.

Чим для Вас є поезія? Як вона змінила Ваше життя?
- Моя поезія – це моя душа. Думки, життя, переживання; те, що мені болить. Це ніби ковток свіжого повітря, ніби кава з молоком, яке розбавляє дещо гіркий смак життя, додаючи нових кольорів, відтінків та присмак. Коли на серці важко, коли душу розриває від болю, або навпаки – коли радість переповнює свідомість – усе виливається на аркуші паперу. Поезія навчила мене цінувати дружбу, ніколи не здаватися, бути сильною попри все. Поезія навчила мене кохати, навчила жити. Що вона змінила у моєму житті? Якщо залишити поза увагою безліч перемог за публікації віршів та різних літературних конкурсів, то поезія для мене – це ще й відпочинок для душі. Пишучи, я ніби виливаю барви емоцій на чистий аркуш.

Чи важлива для Вас підтримка та критика оточення?
- Для мене важливим є те, що моя сім’я завжди підтримує мене у всіх починаннях. Я переконана, що наші можливості – це результат власних старань впродовж цілого життя. А те, що досяжне для ока спостерігача, – лише вершина айсберга.

Які способи для саморозвитку порадите сучасній молоді, у тому числі студентам?
- Не дарма студентство вважають чи не найкращими роками у житті. Саме тоді кожна людина стає по-справжньому дорослою, вчиться приймати складні рішення та вирішувати власні проблеми. Важливо розуміти, що навчання в універі – це не лише безкінечне зубріння матеріалу, постійні підготовки до купи модулів, хвилювання перед іспитами тощо. Це і активне, сповнене безліччю цікавих занять, дозвілля у межах університету та поза ними. Ініціативні та амбітні студенти, які зацікавлені тим чи іншим видом діяльності, долучаються до музичних гуртів, спортивних секцій, літературних клубів і таким чином реалізують себе у різних сферах.