"Твій оберіг - моє "люблю!" Пронизливі вірші про війну та кохання

ТВІЙ ОБЕРІГ – МОЄ «ЛЮБЛЮ!»

Солодкий запах свіжих фраз
і погляд, втомлено розкішний
стирає сумніви нараз
в душі сором’язливо-грішній.

В ледь чутний спогадом димок
обачно загорнути тіло
і йти безмежністю стежок
твоїх бажань поміж зірок так закортіло.
Посмакувати думки лет
вперЕмішку із хвилюванням
безмежно прагну тет-а-тет
із закодованим мовчанням.

Не дати луснути струні
доладно схованого болю
удасться ніжністю мені.
Зніму із губ слова сумні я, мій королю.
Відчути пульсу злий танок
і тексти пауз філігранні,
в кохання пристрасного крок…
МИ Є! Цим світом нездолАнні!

Хоч там, у пекла на краю,
знов кришить день свинцева злива,
за тебе Господа молю.
Твій оберіг – моє «Люблю!»
Це Всесвіт дива.


ЯК Я ХОЧУ ТОБІ РОЗКАЗАТИ

Як я хочу тобі розказати
Про п’янкий аромат гіацинтів.
В нас ще холодно. Їм би поспати
У обіймах земних лабіринтів.
…І про те, що вечірню заграву
Соловей зустрічає піснями,
Що люблю я помаду яскраву,
Що секретів немає між нами…
Як же хочу тобі розказати,
Мій далекий, мій любий солдате...

Як я хочу тебе запитати,
Що б хотів на вечерю сьогодні?
Ну, борщі там, котлети, салати…
Дні ж святкові у нас, Великодні.
Пам’ятаєш, є в Ліни Костенко
«Розкажу тобі думку таємну…»?
А станцюєш зі мною фламенко?
На побачення прИйдеш в ніч темну?
Як же хочу тебе запитати,
Мій далекий, коханий солдате...

Як я хочу тобі розказати!
Як я хочу тебе розпитати!
Як я хочу тобі прокричати:
- Повертайся, Незнаний солдате!


ХАЙ МОЛИТВА ТЕБЕ ЗАХИСТИТЬ

Сни безжально-тривожні
Ніч кладе на палітру.
Ти – у дотику кожнім
Ніжних променів, вітру.
У розмові з тобою
Я сльози не дозволю,
Щоб мав сили до бою,
Захищав нашу волю.

Завжди поруч з тобою
П’ю хмільний трунок щастя.
Розлучити журбою
Нас нікому не вдасться.
Знов ковтають екрани
Голос твій і мовчання…
Час загоїть всі рани.
Світ врятує кохання!

Хай тобі обладунком на герці
Стане міць України розквітла.
Хай молитва,
народжена в серці,
Захистить тебе,
Воїне Світла!


ОБІЙМУ ТЕБЕ СЕРДЕНЬКОМ

Я листа напишу тобі віршами,
Ніжним променем і прохолодою.
В унісон із тобою ми дишемо
І давно вже не стежим за модою.
Макіяж я залишила в лютому.
І милуюсь тобою, неголеним.
Ми – у просторі, болем закутому.
Обійму тебе серденьком зболеним.

Я листа надішлю тобі тишею,
Пелюстками п’янкими весняними.
В унісон із тобою ми дишемо
І серцями, і словом, і ранами.
Ти вітрами вмиваєшся, битвою.
За тобою сумую, неголеним.
Захищаю твій сон я молитвою.
Обійму тебе серденьком зболеним.

Обійму тебе серденьком.
Обійму тебе віршами.
Обійму тебе піснею,
тим коханням, що дишемо…

КОХАЮ ВВІ СНІ Й У БЕЗСОННІ

Сьогодні в твоєму безсонні
я буду пелюсткою цвіту,
зорею, що спить на долоні,
і крилами вільного вітру,
в твоїм неслухнянім волоссі
заплутаюсь синім промінням,
і в місячному безголоссі
з'явлюся красивим видінням.

Сьогодні в твоєму безсонні
я буду краплинкою поту,
щоб всі почуття безсоромні
безстрашно віддати польоту,
полинути в царство «між нами»,
губами торкатися тіла,
щоб всі обезболити шрами,
щоб сила у м’язах міцніла.

Сьогодні в твоєму безсонні
я буду стійким ароматом
бузкових тонів на амвоні,
що висне й вривається раптом,
бо зась тобі: ти – в обороні.
Не можна вподібнитись воску...
Кохаю вві сні й у безсонні
всього до клітиночки мозку…

Я НЕ МОЖЛИВА БЕЗ ТЕБЕ…

ПрОшу я Господа, щоб дорости
суттю молитви до неба,
щоб захистив диво з див,
де є ти…
Я не можлива без тебе…

Хто я без тебе?..
Без букв алфавіт,
в спеку – росинка достигла,
вітром цілований яблуні цвіт,
днина, в безбарвності збігла,
ранок без сонця і вечір в страху
зустрічі з безвістю ночі...
Каюся навіть в чужому гріху –
є ж бо до нього охочі…

Хто я без тебе? Зоря нежива,
зайшлий промінчик без дому,
поле вагітне без мрій про жнива,
праця, що живить утому.
Літо кермує зеленим човном…
День же мій в траурне вбраний:
в думці – провалля,
у серці – надлом,
відчай в душі нездоланний…

Хто я без тебе?
Я – тінь віражів
долі, що порає крутість,
начерки завтра поміж міражів...
В них я – вторинна присутність…

Господи!
Силою Твоїх бажань,
вмінням, любов’ю до сущих
люд український
врятуй від страждань,
бід не гірких, а гіркущих…

Влада безмежна в десниці Твоїй.
Віримо, молимось, Отче!
Благословенням усіх обігрій,
в серці хай гнів не клекоче…

Вроджений знехотя, засланий з-за,
множиться він сивиною...
Боже!
Пробач нам…
Хай змиє сльоза
горе, що зветься війною.

Наталія ПОГРЕБНЯК.