Олександр Третяк: “Для мене честь служити місту в такий складний час”

Мер Рівного Олександр ТРЕТЯК став одним з наймолодших очільників міст нашої країни. За майже два роки роботи йому випало працювати, очолювати громаду в час повномасштабної війни. Як справляється міський голова та чим нині, на дев'ятий місяць війни, живе Рівне – читайте ексклюзивно на сторінках журналу “РІВНЯНИ”.



– Пане Олександре, знаю, що з війною ви стикнулися ще у 2014. Розкажіть про цей період.
– Війна в Україні для мене розпочалася ще у 2014 році. Тоді я активно волонтерив у зоні АТО. Став співорганізатором мобільно-діагностичної клініки, завдяки якій сотні малозабезпечених людей та учасників АТО отримали медичну допомогу. Об'їздив фактично всю лінію фронту для підтримки наших захисників.

– Повномасштабне вторгнення ви зустріли вже в статусі мера. Якою була ваша реакція на ці події?
– 24 лютого я зустрів з “холодною головою” та чітким планом дій. Ще до початку війни я готував мешканців міста до будь-якого розвитку подій. Пригадую, як опублікував інформацію про тривожну валізу, то всі говорили, що я нагнітаю ситуацію. А виявилося, що ми недооцінювали ворога. Я виступаю за чесний діалог з громадою та своєчасну підготовку навіть до найгірших сценаріїв.



– Пригадую, як у перші дні під військкоматом у Рівному були великі черги. Чи зараз спостерігається таке ж бажання у рівнян ставати на захист своєї землі?
– Можемо говорити, що тенденція зберігається і донині. Щиро пишаюся тим, що Рівне відправило на фронт чи не найбільше добровольців з-поміж західноукраїнських областей. Звісно, ми несемо й величезні втрати, втрачаємо кращих синів нашої громади та країни. З першого повідомлення про загибель, я взяв на себе функцію особисто, спільно з військовим комісаром, повідомляти сімʼям загиблим про втрату. Це емоційно найважчі моменти війни. Я не намагаюся без поважних причин ніколи не пропускати прощання з героями і вважаю, що обов'язок кожного рівнянина – віддати шану полеглим захисникам.

– Від тем захисту – до тем роботи тут, в тилу. Нині топтема – це блекаут. Чи готове Рівне до такого сценарію?
– Місто готове навіть до повного блекауту. Рівне завчасно закупило потужні генератори на майже 30 мільйонів гривень. Вся критична інфраструктура міста, зокрема і заклади охорони здоровʼя, забезпечені додатковими потужностями на 100%. Зима буде складною, я про це постійно говорю. Для матусь з маленькими дітками у нас визначено кілька закладів на випадок відсутності світла, тепла. Можу запевнити, що кожен мікрорайон буде з теплом, з генератором. Ми відкриваємо пункти обігріву, працюємо над їх забезпеченням, дбаємо, щоб там було харчування, медичний персонал, представники поліції.



– Ви тепер наче багатодітний батько, бо Рівне прийняло чимало переселенців. Як, на вашу думку, їм живеться у вашій громаді?
– Станом на початок грудня Рівне прийняло більш як 30 тисяч переселенців. І це тільки офіційна статистика. Загалом же ця цифра, як на мене, в рази більша. Рівне вже зранку 24 лютого приймало перших переселенців. Люди, які тікали від війни, змогли знайти в місті комфортні умови та прихисток. Це стало можливим завдяки завчасним скоординованим діям, а також доброті наших рівнян. Попри те, що проблем на мовному ґрунті у нас немає, у нас лагідна українізація через курси вивчення рідної мови. Люди самі до цього приходять. Рідну мову дає Бог, чужу приносять на вістрях мечів.

– Ви постійно кажете, що удари по інфраструктурі – це бажання ворога змістити акценти. Чому, поясніть.
– Ворог, не маючи перемог на фронті, фокусує свою увагу на мирному населенні. Ціль – змістити акцент. Щоб простий мешканець міста не думав, як задонатити на ЗСУ, як підтримати ЗСУ, а думав, як забезпечити свій комфорт. Тим самим відсутність світла-тепла бере гору над іншими потребами. Але ми не маємо бути злими на сусіда, в якого є світло. А маємо ненавидіти рашиста, який прийшов з війною на нашу землю.



– Управління містом під час війни – це надзадача. Який у вас графік роботи?
– Я працюю 24/7. Перший місяць я жив у цьому кабінеті. Зараз 98% мого життя – цілодобовий режим роботи на благо міста.
Я вимагаю, щоб всі управління, всі служби були сервісні. Для мене за честь служити місту у такий складний час. З однієї сторони, це робота, а з іншої – це служіння. Треба вміти любити людей, шанувати людей і дбати про людей, думати про людей. Так і я роблю у своїй праці...