З війни – на поле: як рівненський рефері наближає найбільшу перемогу

І тут вже не стоїть питання того, який ти мав досвід за плечима. Адже поруч з досвідченими військовими боронити країну від рашистів стали і ті, хто як такого досвіду не мав. Проте це не заважає їм робити свій, надзвичайно важливий внесок у перемогу.

Саме таким, мужнім захисником є рівнянин Володимир Кулай. У свої 24 роки, на третій день повномасштабного вторгнення, він прийняв рішення боронити країну в якості добровольця і пішов саме пекло війни. Маючи за плечима військову кафедру, він прийняв рішення, що готовий стати на захист країни, а його знання та навички зможуть допомогти вигнати ворога з української землі. Відтоді знаний в області рефері змінив футбольну футболку на військову амуніцію. А в руках він вже не тримає традиційний свисток. Його Володимир змінив на зброю, якою він звільняє наші землі від рашиської нечисті.
За більше, ніж рік війни, він, як ніхто інший знає, як важко на фронті, але він впевнений, що ніколи не зробив би інакше. Адже захистити рідних та близьких, захистити Україну - його покликання. Про воєнні будні, рішення піти бронити країну та коротку відпустку з суддівством футбольного матчу – читайте в інтерв’ю Володимира ексклюзивно для OGO.ua.



Володимир КУЛАЙ - ТВО командира 3 роти Мотопіхотного батальйону 14 ОМБР

- Чи був у вас військовий досвід до 2022 року, воєнна кафедра?!

- В мене було прагнення бути військовим, але я точно не очікував, що буду здобувати воєнний досвід під час війни. Я навчався у НУВГП на воєнній кафедрі. У нас було багато теорії та навіть практика на полігонах. Але це не можна порівняти з реальним веденням бою в сучасних умовах. Водночас я вдячний своєму викладачу Олегу Садовському, який дав мені цінні знання. Нині він теж на війні і я можу з ним порадитися щодо різних питань.

- Ви пішли на війну добровольцем?!

- З першого дня війни я знав, що маю стати на захист країни. Три дні я обдумував, як це краще зробити. Друзям сказав, що прийшла повістка. Батьки не хотіли відпускати, але для себе рішення я вже прийняв. Важко було прощатися з улюбленою роботою в школі, з дітьми, рідними, але я тут, бо маю тут бути. Я зрозумів, що той, нехай і невеликий досвід, який я маю тут корисний. І найголовніше, хто ж, як не ми маємо писати нову історію нашої країни.



- Ваші перші дні на війні, якими вони були?!

- Мій перший день на фронті був 27-ого лютого. Були перші завдання. Не відчувалося злагодження дій, було непорозуміння і це дійсно не мотивувало. Морально звикнути до цього було максимально важко. А далі Гостомель, Буча, Ізюм...Звісно, що було страшно. Надзвичайно страшно і боляче бачити смерть побратимів, але ти розумієш, що маєш не просто бути на війні. А максимально якісно виконувати свою роботу тут і наближати перемогу.

- Але був момент, коли страх зник чи він лишається і до нині?!

- Після Ізюму страх зник. Я прийняв те, що є моменти, на які я не можу вплинути. Треба виконувати поставлені завдання та наближати перемогу. Найбільш страшно було в Ізюмі, коли снаряди 155 калібру розкривалися над головою на відстані 3-4 метри, коли винищувачі летять знищувати вас просто над вами. Після цих всіх подій я мовчав практично 1,5 дні. Віддавав команди, але був морально подавлений. Але далі розумію, що в свої 24-ри я змушений стати дорослішим не по роках і нести відповідальність не тільки за себе, а і за інших. Тому працюю над собою, раджуся з старшими побратимами і роблю свій внесок в захист рідної землі.

- На яких напрямках працювали з побратимами і де зараз?

- Загалом пройшов Херсонська, Миколаївська, Луганська, Донецька області. Зараз не можу сказати на якому напрямку працюю, але, повірте, що це точно десь там, де «гаряче».



- Зараз можна часто почути, що сучасна війна інша від тих, які були колись?! Чи погоджуєтеся ви з цією тезою?

- Я постійно наголошую на тому, що це не просто наша війна. Це війна цілого покоління, яке обов'язково переможе. Ми вже показали наш рух до змін у 2014-ому році і зараз повинні поставити крапку в процесі незворотних позитивних перетворень. Насправді сучасна війна інша. Бо це війна технологій, озброєння та навичок. Стиль ведення війни інший, але їх результат для нас має бути тільки один - перемога. Тому дуже важливе забезпечення військових і велика вдячність усім тим, хто від початку повномасштабного вторгнення і до нині підтримує ЗСУ.

- Як ви можете сказати, переважна більшість наших військових вони мотивовані ?!

- Повірте, велика частина людей тут явно не за гроші, вони тут заради захисту цінностей, заради своїх рідних та близьких. Є ті, хто прийшов тільки тому, що їм прийшла повістка. Але для мене неприпустима теза - Мені прийшла повістка, тому я на війні. Треба бути переконаним, що в мою країну прийшла війна - тому я тут, на їх захисті. Зараз ми маємо великий шанс змінити історію, написати її нову та внести свій внесок, щоб наше покоління мало світле майбутнє, незалежне від московії.

- В твоєму підпорядкуванні велика кількість людей. Вони здатні тобі довіритися і слухати молодшого за них?!

- Мене оточують круті хлопці. Цікаво буває, коли ти - вчитель даєш накази директору школи, директору підприємства...Але наголошу, що я це роблю не з наказом, а з проханням. Вони бачать те, що мої поради мають результати і дослухаються до мене. В мене багато завдань, але одне з основних - зберегти життя своє, і хлопців. Це велика відповідальність та водночас це стимул робити все правильно…



- Вам давали відпустку?! Чи саме можливо плануєте?!

- Тривалий час я не був, дуже скучив за рідним містом, за рідними. Але я приймав той факт, що не можу залишити побратимів і є завдання, які треба виконувати. Я приймав те, що треба потерпіти, як би не хотілося обійняти рідних. Бо все, що ми тут робимо на фронті, заради спокою нашого тилу, заради тих, хто нас чекає...А от нещодавно мені вдалося вирватися в коротку відпустку….

- Розкажіть, що найбільше хотіли зробити під час відпустки і чи це вдалося реалізувати?

-Звісно, що найголовніше – хотів побачити рідних та близьких. На короткий проміжок часу повернутися до буденного життя, до війни. А ще я дуже хотів відсудити хоча б одну гру. Дорогою до Рівного, я зателефонував голові комітету арбітрів Миколі Васюті і попросив відсудити одну гру. Він погодився і я дуже зрадів тому, що зможу згадати довоєнну рутину. Було дуже незвично згадати усі ті емоції, не переживати тільки емоції війни, а згадати те, що було в житті до.

- Який це був матч і загалом як все минуло, вдалося відволіктися?

- Це був матч за перше місце «Меморіалу Володимира Шморгуна 2023» між ФК «Калина» 0:1 ФК «Маяк». Востаннє судив матчі десь півтора роки тому. То мені дійсно вдалося трішки відволіктися, щоб не думати постійно про війну. Повернулися попередні відчуття адреналіну. Був в захваті від того що побув не в окопах, а в іншій атмосфері.



Володимир Кулай вже знову на передовій. Рефері ще не встиг навіть надихатися мирним повітрям, як змушений був їхати та підтримувати побратимів. На таких, як Володимир тримається наша перемога і ми її обов’язково здобудемо!


“Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та WAN-IFRA в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів"