Рівненська волонтерка про те, як вдалося зібрати мільйон гривень на перемогу

Прекрасно, що у Рівному є такі люди, які не просто йдуть, а біжать на зустріч нашій великій українській перемозі. Саме такою є Катерина Марчук, яка постійно долучалася до різних благодійних акцій. А з початку повномасштабного вторгнення особливо активно допомагає військовим, переселенцям та постраждалим від війни. Інколи здається, що її натхнення та сили вистачило б на кількох людей. Але насправді вона звичайна людина зі своїми внутрішніми страхами та хвилюваннями, з родино, якій теж потрібна підтримка та турбота, але вона дуже добре знає ціну кожного мирного дня і намагається робити свій внесок для тих, хто тримає над нами мирне українське небо.



За цей час за її з командою плечима десятки організованих ярмарків по всьому світу. А скільки маленьких, місцевих заходів відбулося – напевно вже і вона сама не здатна перерахувати. Катерина Марчук переконана, що тільки разом ми – велика сила і варто щодня запитувати себе, що я сьогодні зробив для перемоги.

Про те, як вдається знаходити час для всього та надихати людей на добро – читайте в інтерв’ю з волонтеркою.

– Катерино, розкажіть ваші перші емоції від початку повномасштабного вторгнення?

- Зрозуміло, що як і у всіх в мене був страх, паніка та тривога. Але, напевно, навіть не стільки за себе, скільки за дітей, яких у мене троє. Адже коли ти живеш у страху і не знаєш, що тебе чекає завтра і чи це завтра взагалі настане, то це дуже страшно. Ми з дітьми на певний період часу, в перші місці війни, поїхали до Польщі. Далі мені вдалося там, на місці, допомагати і іншим мамам та діткам з Рівного, які шукали прихистку в Польщі тікаючи від війни. Скажу чесно, дехто думає, що будучи за кордоном, ти хвилюєшся менше, а насправді в тебе постійно телефон в новинах. Ти переживаєш за чоловіка, який в Україні, за своїх рідних серцю людей. Але в певний момент я для себе зрозуміла, що не можу сидіти і просто чекати того, що перемога прийде.

- Знаю, що в Польщі ви почали проводити ярмарки на підтримку наших захисників. Як у вас виникла така ідея?

– Я вже говорила, що сидіти і нічого не робити я не могла. Разом з тими дівчатами, які теж з дітьми виїхали в Польщу, ми вирішили робити свій внесок у перемогу. Ідея проведення ярмарок виникла тоді, коли вже гуманітарної допомоги для України від країн Європи надходило все менше і менше. Бо ще до початку ярмарків ми допомагали завантажувати, доправляти гуманітарну допомогу, яка надходила до Польщі з різних куточків світу. Ми знайшли склад, де приймали, сортували допомогу та передавали її до України. Але ми бачили, що з кожним тижнем цієї допомоги стає все менше. Тоді й зародилася ідея провести ярмарок. Скажу чесно, що не думала, що ця ініціатива переросте в масштабний рух не тільки в сусідній Польщі, а й в інших країнах і завершиться грандіозною зібраною сумою у нас, в Рівному. А потім продовжиться ярмарками у поєднанні з культурно-мистецькими заходами.



– Пам'ятаєте перший ярмарок, як вдалося зорганізувати людей?

– Спершу ярмарок пройшов у невеличкому польському містечку Янові-Любельському і мав успіх. Біженці з України, які проживали там у містечку, радо відгукнулися допомогти з організацією. Також масу виробів передали й рівняни, які розуміли, що всі виручені кошти підуть на підтримку наших захисників. Було дуже приємно бачити, як наші волонтери, практично не знаючи польської намагалися донести людям правду про війну в Україні та пояснити, чому ми не маємо права не допомагати їм. А поляки з відкритим серцем купували вироби, щоб підтримати наші збори на придбання автомобілів для ЗСУ. Потому, наступні ярмарки вже проходили у Любліні. Адже у більших містах є можливість залучити ще більше людей, туристів та привернути увагу до війни в нашій країні. Ми досягали поставлених цілей і розуміли, що можемо рухати цю справу далі, адже маємо велику мету – підтримка наших ЗСУ.

– З подібними ярмарками ви побували не тільки в Польщі, як реагували іноземці? Адже з поляками ситуація більш зрозуміла, вони ж від початку війни наші беззаперечні партнери. А які інші?

– Щемливо до сліз! Адже кожний іноземець, який завітав на ярмарок, висловлював слова підтримки для України! Ми бачили, як поляки, португальці, іспанці та й усі іноземці, з якими довелося зустрітися, вболівають за нашу перемогу! Хотілося б, щоб ті українці, які зараз живуть за кордоном, теж постійно організовували подібні акції, бо зараз Україна захищає мир усієї Європи і ми маємо про це гучно заявляти! Прикро, що зараз подібних акцій по світу стало менше, що самі ж українці, які зараз за кордоном почувають себе безпечно і не прагнуть масово доводити світу, що якщо ми не спинимо рашистів, то ця нечисть постукає і в інші двері…

– Як відрізнялося сприйняття у різних країнах? Де зустрічали тепліше?

– Не можна такого виділити! Адже кругом, де б я не бувала, відчувала надзвичайну підтримку України! І це дійсно приємно. Зі свого боку, ми намагалися всіляко показати світу, що ми стали вимушеними переселенцями через війну. Але навіть перебуваючи далеко від дому, хочемо працювати на благо країни.



- Які були перші емоції після повернення до України і як продовжилася ваша благодійна робота вже тут?

- Україна – це найкраща країна світу, де б я не була моє серце завжди тут. Я рада бути поруч з рідними, але після всіх емоцій я зрозуміла, що будучи тут, у Рівному я просто мушу не йти, а бігти до перемоги і просити для цього підтримки інших людей. Це підтримка зборів, організація заходів і знову ж таки вже традиційні для світу, наші ярмарки.

– Не можу не зазначити, що одна з ярмарок, яка була вже у Рівному, зібрала просто колосальну суму коштів. Розкажіть про це детальніше.

– Чи вірила я колись, що ми зможемо зібрати мільйони для наших захисників? Напевно, ні, але чи я працювала з командою для того, щоб це стало реальністю? Так. І нам дійсно це вдалося. На ярмарку у ТРЦ Happy Mall під час його відкриття нам вдалося зібрати спільними зусиллями мільйон гривень на підтримку тих, хто боронить наше мирне небо. Я впевнена, що насправді навіть це не межа. Бо наша сила у єдності…



- Зараз ви щодня робите акценти на різних зборах, готуєте все нові та нові заходи. Скажіть, як активно зараз люди підтримують такі ініціативи. Адже війна вже йде другий рік…

- Знаєте я на це говорю завжди так – ми не можемо ніколи втомлюватися, бо якщо наші захисники втомляться, що буде з нами тоді?! Ми – надійний тил і маємо бути ним до перемоги і після неї. Люди втомилися від війни, а особливо коли немає тривог та прильотів, то всім хочеться жити власним життям. Але є найбільше АЛЕ – за це наше мирне життя хтось віддає власне життя і це та найвища ціна нашої великої перемоги. Знаю точно, що кожен наш день має починатися з думок про те, як я сьогодні можу наблизити перемогу, та завершуватися молитвою за наших захисників з думками про те, яким є сьогодні мій внесок у їхню підтримку. Тільки так ми обов'язково переможемо!



“Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та WAN-IFRA в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів"