Через рашистів втратила око, але не віру: історія постраждалої від війни

Але насправді інколи саме такі трагічні та складні обставини дарують людям новий етап у житті та дозволяють відкривати у собі нові грані, знаходити нові можливості для реалізації та допомоги іншим людям. Саме так склалося у житті Ірини Білоцерковець.

Жінка, яка змушена була змінити життя через російську агресію в Криму, тепер повинна переживати трагічні випробування знову. І причина всьому знову ж таки – рашиська агресія….



Ірини Білоцерковець - хірургиня, телеведуча та модель із Севастополя. Саме тут жінка провела велику частину свого життя. Навчалася, вийшла заміж та планувала далі мирно жити в українському Криму, розвиватися та народжувати дітей…Проте все змінила рашиська агресія. У 2014-ому році, бачачи усі події, які відбуваються, Ірина не хотіла жити в окупації, а також це могло бути небезпечним для її життя. Саме тому вона прийняла рішення переїхати до столиці. Тут, у Києві, вона завершила здобуття медичної освіти та розпочала роботу в лікарні. Працювала у дружньому колективі та допомагала рятувати людські життя. Тоді вона навіть не підозрювала, що настане момент, коли волонтерам-госпітальєрам доведеться рятувати її саму.

Ірина завжди прагнула руху та розвитку, тому не зупинялася виключно на роботі у лікарні. Успішна медична працівниця, лікар, вона встигала ще і фотографувалася для відомих глянців, виховувала одразу трьох дітей.
Коли почалася повномасштабна війна дітям Ірини: старшому було десять, а наймолодшому – півтора роки. В перші дні повномасштабного вторгнення Ірина була в Києві та намагалася не панікувати. Зрозуміло було, що небезпека для життя всієї родини, особливо з дітьми є дуже великою. Але, як і усім Ірині було важко у все це повірити і були надії про те, що це не затягнеться на такий тривалий час. Чоловік Ірини вступив до лав територіальної оборони, а вона постійно записувала відео звернення до світу, для того, щоб в різних куточках Європи та інших країнах знали правду про війну. Це було надзвичайно важливо, адже маючи велику аудиторію в соціальних мережах її слова могли чути активісти, просто звичайні люди по всьому світу та допомагати Україні.
На третій день повномасштабного вторгнення, 26 лютого, родина вирішила, що треба вивозити дітей. Адже небезпека тільки зростала і жінка не могла залишати своїх дітей в квартирі далі. Прильоти, вибухи та обстріли – стали все ближчими і те, що здавалося чимось нереальним, стало реальною загрозою, яка може забрати життя. Того дня Ірина сіла за кермо автомобіля разом з трьома дітьми. Були плани, куди саме їхати, але їм не дано було здійснитися. Адже саме по дорозі вона потрапила під обстріл рашистів.

В один момент жінка з дітьми почули якісь вибухи, спочатку долинало десь далі, а потім було відчуття, що куля потрапила прямо в голову. В той момент Ірині здалося, що все життя завершилося і вона помирає…Після пострілу вона практично не пам’ятала нічого. Запаморочення і відчуття того, що ти просто помираєш переповнювали жінку, але насправді життя для Ірини мало зовсім інший план. Далі вона пригадує, як вже відкрила очі і побачила, що у лікарні. В той момент їй стало зрозуміло, що вона все ж таки вижила.
Побратими-госпітальєри почули постріли і рухалися на ці звуки. Саме там рятівники Ірини побачили авто і поранену жінку. Саму Ірину швидко повезли до лікарні, щоб врятувати. А один з госпітальєрів Артем перебував з дітьми, щоб ті не впали в паніку і передав їх рідним.



Перелами черепа, розбита верхня щелепа, поранення пери орбітальної зони, переломи черепа, - це тільки частина тих ушкоджень, які отримала Ірина. Її перше питання у лікарні було про дітей. Стало спокійніше, коли лікарі запевнили, що з дітьми все добре. А далі Ірина зрозуміла, що нічого не бачить і постало питання про те, що з її оком. На жаль, лікар констатував факт про те, що ока вже немає.

А далі все як в тумані – оперативний переїзд для проведення операції. У Німеччині жінці зробили надскладну операцію. Видалили око, на яке вона не бачила, а також змогли відновити зір на іншому. Крім того, Ірина пережила надзвичайно складну операцію, щоб відновити обличчя, адже його довелося збирати практично з маленьких частинок. Своєчасне транспортування до німецької клініки, проведена там 10-годинна операція та тривала реабілітація допомогли жертві російського терору стати на ноги і повернутися до відносно повноцінного життя.



Влітку 2022 року Ірини Білоцерковець повернулася додому в Україну. Спочатку вона і уявити собі не могла, що життя настільки перевернеться і буде таким насиченим різними подіями. Далі Ірину почали запрошувати на різноманітні інтерв’ю та зйомки. Вона почала зніматися для різних журналів. Найвідоміший з яких – обкладинка журналу PLAYBOY. Редактори казали, що треба відправити цей примірник на фронт. І обставини склалися так, що Ірина саме поїхала завезти його в зону бойових дій, на Запорізький напрямок.

- Мені легко спілкуватися і підтримувати військових. Це дуже допомогло мені реабілітуватися. Вони кажуть, що воля таких жінок надихає їх, а я ж кажу, що це вони мене надихають жити, - ділиться роздумами Ірина.

Після повернення в Україну молодший син постраждалої, якому на той момент було 1,4 роки, не впізнав маму, яка змінилася. Ірина не може згадувати той період без сліз.

Попереду на Ірину чекає ще багато операцій. Але вже те, що вона жива і продовжує своїм прикладом показувати, що у житті можливо все дуже надихає. Зараз жінка, відновивши зір на одне око водить машину, ходить у спортзал і навіть збирається освоювати професію психотерапевта, щоб допомагати тим, кого війна також намагалася зламати. Без труднощів не обходиться, але жінка сприймає їх як виклики, які вона сміливо приймає та долає по мірі їх появи.
Після певних етапів реабілітації Ірина прагне працювати над адаптацією цивільних та військових, які так само зазнали різного видів травм внаслідок бойових дій. Жінка прагне вивчитися на психотерапевта та допомагати іншим. Адже якщо ти бачиш людину – допоможи добрим словом, бо може це саме те, що їй зараз так потрібно. А якщо не можеш, то краще – промовчи. Найбільше вбиває байдужість та осуд. В цьому Ірина Білоцерковець переконалася на власному прикладі.

Після всього пережитого Ірина впевнена, що коли ти привітався зі смертю, ти ще більше починаєш цінувати своє життя. І будь-які обставини не повинні змусити тебе зупинитися на своєму шляху.



“Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів”