Свої стали чужими: військовий з Рівного написав собі лист у минуле

Володимир Кулай - мешканець Рівненщини, який вже другий рік знаходиться на передовій. 26-річний герой не жалкує про те, що вже у третій день повномасштабного вторгнення пішов захищати країну. Він не чекав повістки, а самовіддано, добровільно, пішов на передову, бо завжди знав, що це війна молодих людей, які виборюють своє краще майбутнє.

За ці практично 600 днів перебування в зоні активних бойових дій, Володимир встиг повоювати на різних ділянках фронту. Мова йде про Луганськ, Донецьк, Херсон, Миколаїв, Харківщину... Тепер його знання особливо корисні на війні, адже війна - це не тільки про наявність провідної та сучасної техніки, а і війна стратегій та інтелектуального прогнозування.

До війни Володимир точно не міг подумати, що з 24-ого лютого його життя настільки зміниться. Адже рефері на футбольних полях та футзалі, він не планував бути професійним військовим. Хоча Володимир мав за плечима військову кафедру, саме тому і за покликом серця зважився стати тим, хто з перших днів став до лав війська України.



Озираючись назад Володимир каже, що цей весь час дав йому дуже багато досвіду, що він ніколи не думав, що за ці практично 600 днів він стане саме таким, як є зараз. За цей час наш герой пройшов шлях від командира взводу до замкомроти. Впевнений, що він мусить бути далі на війні, адже знає тих, кого він захищає і завжди пам'ятає своїх побратимів, які є істинними патріотами своєї країни.

Тривалий час Володимир сам казав, що його позивний СПІЧКА, саме так він себе називав. а побратими говорили, що саме Володя не раз "запалював" їх своїм натхненням та жагою до перемоги. Нині ж рефері, який став військовим, має інший позивний - В-2. Він став іншим Володимиром, другим, не таким, яким був до війни. Але в цьому процесі він не втратив головного - віри в людей та нашу перемогу.



Володимир поділився з нами своїм так званим Листом у минуле, який він написав сам собі, пройшовши такий великий військовий шлях. Передаємо пряму мову нашого Героя:

Всі ці дні війни - це час, який приніс віру у незламних побратимів. Були ситуації, які приносили віру у себе. Моменти, які показали цінність життя в моменті.
Пройдено багато складених моментів війни. Від першого рішення піти на війну добровольцем до 5-го дня без сну уночі. І тут не про страждання чи прояв «співчуття», а про відповідальність за тих, хто на нулі і за тих, хто позаду мене!

Пройшовши шлях від комвзводу до замкомроти, можу сказати: я бачив неймовірних патріотів країни. Можу сказати/, що всі обставини заклали в мені нові риси характеру: навчився визнавати свої помилки, навчився керувати своїми часом на війні: планувати дії, аналізувати ворога, вивчати його тактику, задуми. А також правильно розставляти свої сили, можливості.

Саме на війні я навчився розрізняти людей. Час війни показав, хто є хто... На жаль, маю визнати: ті "свої до війни - стали чужими на війні". На жаль, наше суспільство не подорослішало. На жаль, не роблять висновки з подій в країні. Я вкотре переконуюся, ця війна - це війна нашого Покоління.

Тепер я визнаю, що війна забирає всі емоції молодості моєї. Забирає людей, які мені є дорогі.Забирає час мого захоплення футболом.
Я точно не той Вова, який був до війни. Я змінив позивний на "В-2". Водночас я ще досі та людина, яка щиро вірить в простоту людську, щирі емоцій, вірність слова, повагу людей.



Двічі за службу Володимир уже прощався із життям, але щораз вдавалося вижити. Це ознака того, що його місія має тривати, що в Бога є на нього свої плани.

За службу футбольний арбітр із Рівненщини, чинний військовослужбовець ЗСУ Володимир Кулай нагороджений відзнакою Головнокомандувача - нагрудним знаком «Срібний хрест».

Бажаємо Володимиру ангела охоронця у його службі! Та швидшого повернення додому з перемогою! Вдячні за подвиг!