“Це неймовірний кайф – жити!” – штурмовик “Омерика” з Рівного

Боротьба за незалежність, за свободу, за кожен метр української землі для багатьох наших земляків – не прості слова. Це те, з чим живуть, заради чого покинули рідні домівки, не бачать рідних місяцями та ризикують власним життям. Для багатьох ця боротьба була і свідомим вибором, який зробили у перші дні повномасштабного вторгнення. Один із таких добровольців рівнянин Влад, представник ком’юніті Rivne Red Black. До війни він працював від тренера по кросфіту, проєктувальника, до шліфувальника в цеху. Водночас здобував освіту інженера-проєктувальника на денній формі навчання у НУВГП. Диплом отримав лише цьогоріч, вже бувши воїном 3 Окремої Штурмової бригади з позивним “Омерика”. Що спонукало тоді 19-річного студента взяти до рук зброю та одягнути однострій – ексклюзивно для ogo.ua.



В мене було враження, що відірвало пів тіла, - Герой, що відновлюється на Рівненщині

– 24 лютого 2022 року приблизно о шостій-сьомій ранку я прокинувся від метушні в коридорі, вийшов глянути, що відбувається. “Почалася війна”, – почув я. Був спокійним, спостерігав за метушнею мами й молодшої сестри. Я не бачив їхніх облич, коли ж обернулися, в їхніх очах я побачив страх. У той момент не було ні найменшого сумніву, єдине, що неслося в мене в голові – це “Захистити”, “Треба це вирішити”. Тому під виглядом тривожного рюкзака спакував речі, які, думав, можуть знадобитися на війні, заскочив на роботу, забрав зарплату та пішов у військкомат. Здавалося б, війна, але у військо виявилося потрапити не так легко, мені це вдалося з третьої спроби. Чув “Ти ще молодий…”, “Ніде не служив, не маєш воєнного досвіду”, “Є кому воювати”. Перші дві спроби потрапити у військо були невдалі, тому вирішив продовжити наступного дня. 25 лютого мені та іншим молодим хлопцям вдалося силою прорватися через натовп і домогтися свого, мати право захистити те, що для нас дороге.

– Бойові дії – далекі від того, що можна було собі уявити. Які були перші емоції, думки?
– Бойові дії були для мене чимось новим. Я не плекав надію, що буду як Рекс з Call of Duty (комп’ютерна гра, де потрібно ліквідовувати ворогів – авт.) розкидати орків направо і наліво. Перші емоції були доволі незвичними, не знаєш, чого чекати, невідомість. Від цього кидало в піт, але рішучість не зменшувалася. В міру моєї необстріляності було доволі страшно, але більш досвідчені вояки мені все розʼяснили однією фразою “Ми з тобою, не шифруйся”, після чого через виїзд, можливо два, був абсолютно спокійним і виконував свою роботу. Перші думки “Труба, в кузові пікапа холодно”, “Оце вагнера жосткі, трощаться дай Боже” і купа чорного гумору неслася в моїй голові.



– Що здивувало в інших на війні?
– В інших людях мене здивувала відкритість та величезна різноплановість поглядів, “світів” (родів діяльності), з яких ми всі поприходили у військо. На війні люди стають такими, якими вони є, перед страхом смерті всі маски й образи спадають, на них просто немає часу. Ти бачиш людину такою, якою вона є, і сам стаєш справжнім, розумієш, якою людиною ти є. Знаєте, часто хлопці, чоловіки можуть собі понаганяти, що вони брутальні, думати про себе, що ти щось більше, ніж ти є насправді. В цьому плані війна відкриває очі, показує, хто ти є, і розумієш, які якості потрібно в собі виховувати чи зміцнити.

– Що здивувало в тобі самому?
– Що не цінував те, що навколо, життя в цілому, гнався за більшим і відкладав теперішнє. В цій біганині пропускав життя, не насолоджувався теперішнім. Зараз ціную все: моменти, дорогих людей, що б не було – складнощі чи перемоги, все створює нас. І це неймовірний кайф – жити!

– Що злить найбільше і навпаки, чим заспокоював себе? Що надихало?
– Найбільше злить втрата побратимів, та самі побратими місцями, бо за стільки часу перебування одне з одним побут втомлює. А от надихають мої командири. Це люди, які вирізняються мудрістю в прийнятті рішень, простотою в спілкуванні. Ми всі як велика сім’я, і кожен знає, що командир для вдалого виконання завдання зробить все, налагодить всі процеси, підготує тебе до цього завдання, і від цього теж доволі спокійно і надихає.
Також надихає, коли приїжджаю додому, бачу свою сімʼю, дівчину. Вони радісні, їхнє життя відносно звичайне, це мене дуже тішить, бо означає, що війна їх не торкнулася, вони в безпеці. Мої рідні активно волонтерять. Але я радий, що вони не шукають в мені старого Влада, якого вже немає. Радий, що вони мене не розуміють, бо військового зрозуміє тільки військовий.

"Мав бути кухарем, а став небесним янголом", - історія героя з Острожчини

– Про що найчастіше думаєш у перерві поміж завданнями?
– Думаю про підготовку себе та свого особового складу до наступного завдання, також про рідних і те, що хочу припинити це, виграти війну та жити звичайним життям.
Про повернення періодично думаю, буду розвивати свідомість молоді у складі Rivne Red Black, також навчаюся, щоб мати навички, які мені допоможуть з роботою після війни. Перше, що зроблю, це поїду на кладовище, привітаюся зі своїми друзями, скажу про те, що ми перемогли, подякую. Потім поїду за кордон на реабілітацію, щоб бути повноцінною складовою повоєнного суспільства, а вже після можна подумати про моря, туризм, відпустку, так би мовити.

– Що для вас спільнота Rivne Red Black? Якою бачите свою подальшу участь в ній?
– Це про крутих різнопланових людей, обʼєднаних спільними ідеями, ідеалами, цілями та баченням. Rivne Red Black – це довіра, взаємоповага, постійний розвиток, свідомість, та просто кайфовий колектив. Свою участь бачу такою, це знайти те, чим я буду максимально корисний, щоб доносити правильний посил в суспільство, розвивати комʼюніті та залучати нових людей.



– Як ставитеся до гучних гулянок та святкувань у тилових містах?
– Під настрій. Найчастіше радію, що війна не зачіпає тилові міста. Після виходів і спілкуючись з побратимами, розумію, що не хотів би бачити це в соцмережах, бо часом доволі сильно деморалізує. Хочеться, щоб ми всі повністю віддалися роботі для перемоги, а потім вже всі разом відпочивали й святкували.

– Що хотілося б сказати цивільним?
– Памʼятайте ціну, завдяки кому ви можете почуватися в безпеці. Посилено допомагайте тим, хто зараз боронить нашу країну, будьте свідомими, цікавтеся, що відбувається на фронті. Готуйтеся, бо війна надовго, треба мати навички для того, щоб потім було легше. Обʼєднуйтеся, більше включайтеся, і давайте вже додавимо тих п*дорів.



“Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів”