Зупиняє серце на кілька годин та співає разом із пацієнтами: як у Рівному працюється медику з Харкова

Хтось шукав захисту за кордоном, а хтось у більш спокійних тилових регіонах. Війна торкнулася усі професії – і медики далеко не виняток. Тож чимало лікарів та медичних працівників одягнули однострій, а ще частина – шукала безпеки в зовсім нових для себе умовах.

Так у Рівному опинилася ціла група харківських медиків. Усі вони вимушені були залишити рідні заклади та переїхати на Захід. Ніхто й не думав, що саме тут зуміють втілити у життя мрію – шалений задум, який дозволить не просто розвиватися, удосконалювати власні уміння, а й рятувати життя у ситуаціях, які часто вважають безвихідними.



Один із таких лікарів – Володимир Мегера – лікар-анестестезіолог. Йому 47 років, з них більше 20 у медицині. Народився Володимир на Сумщині у місті Охтирка.

- Я з дитинства мріяв бути лікарем. Коли ти лікуєш людину, ти їй допомагаєш. Для мене це бажання допомагати людям, цей юнацький максималізм, завжди були головні. Тому йшов уперто до мети. Спершу навчався в університеті в Сумах, а вже інтернатуру вже проходив у Харкові. Під час розподілу всі прагнуть потрапити на хірургічну спеціальність, стати хірургами. Але вдається це далеко не всім. Тому я вирішим, що оберу спершу анестезіологію, а вже потім переведусь на хірургію. Але після того, як закінчив інтернатуру, зрозумів, що анестезіологія – це моє, - розповідає Володимир Мегера.
Лікар 14 років пропрацював в інституті загальної невідкладної хірургії у Харкові. Там же захистив кандидатську дисертацію. Далі разом із колегами попрацював у багатьох країнах, де оперували дітей із вродженими вадами серця.



- В Арабських країнах дітки, на жаль, більш запущені, вони мають супутні патології. Там працювалося складніше. Тим паче там система працює за принципом американської: все або нічого. Тобто, якщо чогось не вистачає в роботі, тоді вся система перестає працювати. Фактично, щоб ти приїхав і працював, ти маєш мати все, - пригадує лікар.

Кілька років аж до початку повномасштабного вторгнення Володимир працював у Харківському обласному центрі онкології. Тут очолював відділення анестезіології та інтенсивної терапії.

- Ніхто не чекав початку великої війни, у нас було багато пацієнтів, заплановані операції. Але зрозуміло, що їх вже ніхто не проводив. Всі планові операції відмінили. У перші дні ми займалися тим, що виписували тих пацієнтів, яких можна було, додому, а решту переводили на перший поверх, у більш безпечні місця. Фактично на початок березня пацієнтів в закладі вже не було, - пригадує лікар.

Сам Володимир із кількома колегами спершу переїхали до Львова, а за тим опинилися у Рівному – в Рівненській обласній клінічній лікарні. Тут попри війну та чимало викликів зуміли реалізувати мрію не одного медичного працівника.



- Давно мова йшла про те, що було б добре мати відділення, де можна було б оперувати пухлини серця, пухлини легень. Це досить складні хворі, для яких у всьому світі виділяють окреме кардіоторакальне відділення. У Рівне приїхав відомий хірург Олег Кобзєв, і от саме він очолив новостворений Центр кардіоторакальної хірургії – перший в Україні. Тут об’єднали сили і старання медики, які приїхали з Харкова та рівненські професіонали, аби рятувати людей, робити операції в тому числі на відкритому серці, операції, які потребують зупинки серця та застосування штучного кровообігу, - розповідає Володимир.

Першу таку операцію на серці в центрі провели у вересні минулого року. Пацієнту з ішемічною хворобою на чотири години зупинили серце, але, на щастя, усе минуло добре. Володимир пригадує, хворий мав упередження щодо переливання крові, тож упродовж усього післяопераційного періоду лікар та пацієнт дискутували з цього приводу.



Сам лікар Мегера спеціалізується на складних пацієнтах, тож проходить разом із ними шлях від підготовки до операції аж під час післяопераційного періоду. Саме він не менш важливий. Володимир розповідає, досі зберігає в телефоні фото пацієнтки, яка змусила його співати:

- Їй потрібно було розробляти легені після операції. Так от ми шукали різні способи, як то краще зробити, і дізналися, що вона дуже любить співати. Тож ми вирішили співати разом, аби вона розробляла свої легені.
Лікар зізнається: на роботу завжди приходить з гарним настроєм, інакше просто не може. І хоч часто буває на Харківщині, все ж живе – у Рівному. Розповідає, що життя у нашому місті – дуже нагадує його рідне місто, в якому народився та виріс.