Рівнянка, яка пройшла російський полон, отримала нагороду у Польщі

Після повернення до України, Мар’яна народила прекрасну донечку, а ще – відкрила благодійний фонд, який активно проводить благодійні акції на підтримку жінок, які проживають труднощі війни. Нещодавно ж стало відомо про те, що саме уродженка Рівненщини отримала високу нагороду у Польщі.

Мар’яна Мамонова — військова лікарка, благодійниця та колишня полонена, чия історія стала символом людяності, сили духу й невпинної віри в краще. Її шлях — це випробування, біль, але водночас і неймовірна любов до життя, яка надихає багатьох. У цьому інтерв’ю наша героїня розповідає про пережиті труднощі, заснування свого благодійного фонду, плани на майбутнє та високу нагороду, яку вдалося отримати в сусідній Польщі.



- З якого часу ви в медицині і чому обрали саме цю сферу?
- Насправді я переконана в тому, що в медицину треба йти за покликом серця. Іншого – не дано. Я зрозуміла, що моє покликання – допомагати військовим. Саме цим я займалася з 2017-ого року. Бували різні ситуації, коли бувало складно, але щоразу віри надавало розуміння того, що ти своєю роботою рятуєш життя інших.

- Як ви потрапили в полон і як дізналися про це ваші рідні?
- Маріуполь – символ мого щастя та найбільшого болю. Тут я познайомилася з чоловіком і саме тут мене з побратимами взяли в полон. Ми були на території маріупольського заводу Ілліча. Саме звідси нас і взяли в полон. Ситуація була надзвичайно складною, адже практично не було засобів для виживання. І, розуміючи, що я вагітна, було ще важче переживати усі ці моменти. Мої найдорожчі люди дізналися про те, що я у полоні – з телевізора. Саме в сюжеті новин родина побачила, що я в полоні. Але їх щиро порадувало те, що я – жива. Адже тривалий час вони не знали, чи жива і що взагалі зі мною трапилося у Маріуполі.

- Як ви пережили російський полон? Що допомагало вам вистояти?
- Насправді, пройшовшивсе це, я сміливо можу говорити про те, що полон — це найстрашніше, що може пережити людина. Я була позбавлена свободи, але водночас тримала у своєму серці незламну віру. Найбільше мені допомагали спогади про рідних і надія на те, що знову зможу їх обійняти. Це давало сили кожного дня. Я знала точно, що мені треба боротися за двох одразу і це теж вселяло надію на повернення додому. Я намагалася знайти у собі внутрішній спокій навіть у найгірші моменти. Людяність і сила духу — це те, що залишається навіть тоді, коли здається, що все втрачено. Саме ці якості допомогли мені витримати всі випробування та повернутися додому.

- А як почувалися тут ваші рідні важко уявити, які були їх дії для їх повернення?
- Насправді мені приємно розуміти, що ті акції, які зараз вже тривають в різних куточках країни на підтримку полонених розпочалися ще в той час, коли мої рідні хотіли привернути увагу до тих, хто зараз в полоні і просили не мовчати про наше повернення. Листи, акції, поширення інформації – це те, що вони могли робити тут і ще вірити в те, що мені все таки вдасться ступити знову на рідну землю.

- Чи вірили ви, що вдасться народжувати в Україні, а не на землі ворога?
- Щоразу хотілося в це вірити, але чим швидше йшов час, я розуміла, що вже останній місяць вагітності, а нічого не змінюється. А далі все наче сон – масштабний обмін на кума путіна медведчука і я поруч з іншими 200-ма військовими повернулися з полону. Про те говорили усі міжнародні організації, адже вони теж звертали увагу на те, що вагітну утримують в полоні, попри всі норми та конвенції…



- Ви народили чудову дівчинку, це вона стала вашим натхненням для благодійності?
- Анна-Марія звісно ж є моїм стимулом примножувати добро та допомагати жінкам, які пройшли подібні до моїх страхи війни. Водночас я розумію, що багатьом зараз дуже потрібна підтримка, щоб знайти в собі сили і жити далі. Саме над цим я і намагаюся працювати нині.

- Які основні напрямки роботи Благодійного фонду Мар’яни Мамонової?
- Мій благодійний фонд для реабілітації та проводимо зустрічі для відновлення душевного спокою. Моя мета — створити простір, де кожен може відчути, що він не один, що його історія важлива. Жінки, які пережили війну та полон, особливо потребують підтримки. Ми допомагаємо їм повернутися до нормального життя, навчитися знову радіти простим речам і знаходити сили для руху вперед. Віра, надія, любов - це те, що тримало мене в ті важкі часи, і я хочу передати цю силу та підтримку іншим. Нехай моя історія стане віддзеркаленням того, що навіть у найтемніших моментах можна знайти світло і надію. Над цим ми зараз активно працюємо з командою.

- Досить часто ви ще і берете участь в різних акціях на підтримку військовополонених не лишень в Україні, які емоції вас переповнюють під час виступів на таких заходах?
- Я щиро вдячна за кожну нагоду бути присутньою на мітингах на підтримку військовополонених. Це не просто громадська діяльність — це поклик серця, моя особиста місія. Я відчуваю обов'язок стати голосом тих, хто тимчасово позбавлений можливості бути почутим. Коли я дивлюся в очі людей поруч зі мною на акціях, я бачу в них власну рішучість і силу. Разом ми формуємо потужний рух, що спрямовує увагу суспільства до долі полонених і їхніх родин. Це більше, ніж просто зібрання…



- Ви нещодавно отримали відзнаку «Портрети Сестринства». Що для вас означає ця нагорода?
- Ця нагорода стала для мене символом того, що моя робота важлива. Мені приємно, що редакція Sestry.eu помітила внесок нашого фонду. Ця премія вшанувала не тільки мене, а й багатьох жінок, які продовжують боротися, допомагати й підтримувати одне одного навіть у найскладніший час. «Портрети Сестринства» — це нагорода, яка нагадує про те, як багато жінок роблять для майбутнього нашої країни. Я відчуваю гордість за те, що можу бути частиною цього руху підтримки й людяності.

- Які ваші плани на щодо подальшої діяльності вашого благодійного фонду?
- Планую розширити діяльність нашого фонду, щоб охопити більше людей і допомогти ще більшій кількості жінок, які пережили полон або втратили близьких через війну. Ми плануємо запустити нові програми реабілітації, спрямовані на психологічну допомогу та соціальну адаптацію. Також я хочу працювати над освітніми проектами, які допоможуть суспільству краще розуміти потреби людей, що пройшли через воєнні випробування. Це важливо, адже підтримка оточуючих — ключ до відновлення.



Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та Amediastiftelsen в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів