Як живуть рівняни за кордоном після 24 лютого: досвід еміграції Галини Астапової [+ІНТЕРВ'Ю]

- Галино, з якого моменту Ви прийняли рішення виїхати з України, і що стало останньою краплею?

- Чесно кажучи, я до останнього не планувала залишати Україну. Все моє життя, моя репутація, мій бізнес були там. Напередодні вторгнення я стояла на порозі підписання найбільшого контракту в моїй кар'єрі – з атомною станцією. Це був результат років наполегливої праці.

Моє життя тоді було схоже на контрастний душ. 22 лютого 2022 року, за два дні до повномасштабного вторгнення, ми з чоловіком одружилися. А вже за кілька днів наш "медовий місяць" проходив у підвалі під звуки сирен. Це був сюрреалізм, який важко описати словами.

Але навіть тоді я трималася за думку, що все налагодиться і ми залишимось. Останньою краплею, моментом, коли раціональні аргументи відступили перед інстинктом, стала новина про те, що я вагітна. У ту секунду рішення було прийнято миттєво і безповоротно. Можливо, це зіграли гормони, але я думаю, це був звичайний материнський інстинкт – зберегти майбутнє життя, яке вже зародилося в мені. Відповідальність вже була не тільки за себе, і ризикувати дитиною я просто не мала права.

- Чому саме Америка? Ви свідомо обирали цю країну, чи це був збіг обставин?

- Вибір Америки, а саме Каліфорнії та Сан-Франциско, був абсолютно свідомим кроком. Я завжди сприймала Сполучені Штати, як одну з найзахищеніших та наймогутніших держав світу, і цей фактор, безумовно, мав значення в контексті пошуку безпеки.

Ще до цих трагічних подій я розглядала можливість тимчасового переїзду сюди, у першу чергу, через прогресивність цієї країни та неймовірні можливості для професійного зростання. Мене завжди вабив міжнародний досвід, а США, і особливо Кремнієва долина, є епіцентром розвитку технологій, зокрема штучного інтелекту, який зараз становить значну частину моїх професійних інтересів.

Тож, коли постало питання вимушеної релокації, мій вибір був вже певною мірою сформований.

- У якому місті Ви зараз живете і яке воно на смак — порівняно з Рівним?

- Зараз я проживаю у передмісті Сан-Франциско, але мій бізнес та значна частина професійного життя зосереджені у самому місті.

Порівнювати Сан-Франциско з Рівним, напевно, справді складно, та й чи доречно – вони абсолютно різні за своєю суттю та "смаком". Рівне для мене назавжди залишиться в пам'яті як затишне, мирне місто, сповнене особливих ароматів, особливо після теплого весняного дощу, коли калюжі вкривалися пелюстками квітучих дерев. Це дуже особисті, теплі спогади, за які я його й люблю. Сан-Франциско ж – це кардинально інший світ. Тут панують інші запахи, інші краєвиди, інший ритм.

- Чи був у Вас хтось знайомий у США, хто допоміг «влитись» у життя там?

- Так, на щастя, у мене були знайомі в США ще до переїзду – переважно контакти, пов'язані з моєю професійною діяльністю. Саме вони на перших порах дуже допомогли з адаптацією, порадами та підтримкою, за що я їм безмежно вдячна.

Завдяки цьому, а також, мабуть, власній активності, процес "вливання" в місцеве життя пройшов доволі швидко. І, знаєте, материнство також внесло свої позитивні корективи – з'явилися нові знайомства, нові турботи, які допомогли ще глибше інтегруватися та відчути себе частиною тутешньої спільноти.

- Як Ви поєднуєте материнство та роботу в новій країні? Чи є підтримка?

- Поєднання материнства та роботи в новій країні – це, безумовно, виклик, але я намагаюся брати приклад з тутешніх матусь. Тут, у США, система декретних відпусток суттєво відрізняється від української – немає тривалих відпусток по догляду за дитиною, і жінки часто повертаються до роботи вже за кілька тижнів після пологів. Це, звісно, змушує бути дуже організованою та гнучкою.

Мені пощастило, що моя професія дозволяє працювати віддалено. Саме завдяки цьому я мала можливість поєднувати догляд за малюком із робочими завданнями з самого початку, і ми продовжуємо це робити. Звичайно, стало значно легше, коли донька почала відвідувати садочок. Це вивільнило час не лише для особистих зустрічей з клієнтами, а й для відвідування важливих професійних заходів – презентацій та технологічних виставок, які тут дуже поширені.

- У якій сфері маркетингу Ви працюєте і наскільки відрізняється підхід до роботи у США та в Україні?

Моя спеціалізація в маркетингу справді трансформувалася і сильно відрізняється від минулого досвіду: використання штучного інтелекту в роботі, просування продуктів у віртуальній реальності. Якщо в Україні я вела різноманітні проекти в рамках комплексного стратегічного маркетингу, то в Сан-Франциско я свідомо звузила свій фокус.

- Чи відчуваєте Ви себе «своєю» у новому середовищі, чи іноді виникає відчуття чужості?

"Не буду приховувати, перші роки адаптації були періодом певних викликів. Недосконале на той момент знання мови, зіткнення з іншим менталітетом – все це вимагало часу та зусиль, щоб освоїтися і відчути себе впевненіше. Та дивлячись в оченята доньки — я розуміла, для кого стараюсь. Цікаво, що саме в робочому середовищі це відчуття "своєї" прийшло значно швидше та простіше. У моїй професії ми часто спілкуємося універсальною мовою – мовою цифр, тощо."

- Що Вам найбільше бракує з українського життя? І що Ви категорично не хочете повертати назад?

Найбільше, звісно, бракує рідної мови в повсякденному житті, звичних українських пейзажів, навіть нашого дощу зі снігом. Але найважче – це, безперечно, відсутність поруч родини, близьких людей. Цей зв'язок нічим не заміниш.

Щодо того, що б я категорично не хотіла повертати у своє життя... Напевно, тут не йдеться про якісь побутові речі чи минулі труднощі. Єдине, що я категорично не хочу будь-коли знову переживати – це чути звуки сирен, бачити ракети над головою і щоночі засинати у тривозі, не знаючи, чи настане ранок. Це той досвід, який закарбувався назавжди, і якого не побажаєш нікому.

- Чи маєте Ви зв’язок з рівненською спільнотою в Америці? Або, можливо, самі створюєте «своє українське середовище»?

На жаль, наразі я навіть не знайома ні з ким тут, в Америці, хто був би з Рівного, тому про якийсь зв'язок з рівненською спільнотою говорити не доводиться.

- Що б Ви порадили тим, хто зараз розмірковує над переїздом, але боїться починати все з нуля?

- У кожного свої рушійні сили. Для мене в критичний момент пріоритетом стало життя малечі, що було важливіше за все інше. Тому моя головна порада: чітко усвідомте свої справжні пріоритети. Якщо розглядаєте переїзд через небезпеку – не зволікайте.

З практичного: ретельно підготуйте всі документи (з паперовими та цифровими копіями) та забезпечте себе коштами на перший час.

Але найважливіше – пам'ятайте: життя у нас одне, і ви самі його будуєте. Якщо відчуваєте, що переїзд – це ваш шлях до безпеки, нових можливостей та реалізації цінностей, наважуйтесь. Це ваш вибір і ваша відповідальність.