— Пані Наталю, “Вік-Експо” на рівненському ринку уже близько двох років: з чого ви починали і якими здобутками вже можете похвалитися?
— “Вік-Експо” — єдиний у Рівному офіційний дилер “Єврокара”, проте ми — цілком незалежна повноцінна фірма, а не дочірня компанія (хоча і мусимо відповідати тим вимогам, які ставить “Єврокар”). Почали ми з продажу лише “єврокарівських” моделей — “Шкода”, крім того, авто групи “Фольксваген”. Але оскільки далеко не всі можуть собі дозволити їздити на іномарці, нині поступово розширяємо асортимент і вводимо у продаж російську техніку, скажімо, ті ж ВАЗи. Думаю, ми ще розширюватимемо модельний ряд.
— Чи можна виділити якісь особливо привабливі для рівнян моделі?
— Чесно кажучи, на кожен товар є свій покупець: навіть серед авто однієї марки спостерігається певна градація. Кожен шукає машину, яка задовольняла би його потреби: комусь треба непретензійну і дешевшу, комусь, навпаки — представницького класу. У зв’язку з такими різними вподобаннями і вималювалася наша стратегічна мета: хотілося б за певний час створити тут своєрідний супермаркет, звернувшись в який можна було б купити авто будь-якої моделі. Щоб не їздити, шукати, а приїхати сюди на таксі й поїхати — у новому авто.
— Звернула увагу, що на “Вік-Експо” працює досить молода команда. Це навмисно підбирали молодь, чи так склалося випадково?
— За молоддю — майбутнє. Молодим людям легше адаптуватися до змін, вони простіше сприймають усе нове. А світ нині змінюється дуже швидко і треба постійно тримати руку на пульсі. Однак, якщо до нас прийдуть старші люди із досвідом, ми будемо раді працювати з ними. Тим паче, що незабаром збираємося розширювати штат.
— А як ви потрапили у “Вік-Експо”?
— Це довга історія… Моє знайомство з “Вік-Експо” почалося, коли я тільки приїхала у Рівне (а родом я з Луцька) відкривати філію однієї з автокомпаній. З “Вік-Експо” на той момент нас пов’язувало те, що ми орендували у них площі, офісне приміщення. Я працювала у тій компанії майже два роки, а потім там змінилося керівництво. Однак повертатися у Луцьк не хотілося, тому вирішила залишитися у Рівному й шукати роботу тут. Тоді ж генеральний директор “Вік-Експо” запропонував мені посаду менеджера. Саме з цього починала — працювала на російській групі авто. А через деякий час мені запропонували посаду директора автоцентру.
— На мій погляд, директор автоцентру — не зовсім жіноча робота, як ви почуваєтесь у цьому кріслі?
— Будь-яку роботу, якою б вона не була, треба виконувати — чи директорську, чи менеджерську, чи секретарську. Моя робота — дуже відповідальна, але від відповідальності я ніколи не відмовлялася. Так, мати справу з машинами — не зовсім жіноча справа, але, з другого боку, я з дитинства до цього звикла. Мій батько сам збирав автомобілі, складав моделі. Він має офіційно зареєстровану (до речі, вона досі у нього зберігається) модель “Ластівка”, яку тато зібрав сам, використовуючи запчастини та деталі різних моделей. Мені з дитинства було цікаво прийти до нього у гараж, подивитися, а що ж він робить, подати якийсь ключ, налити води в радіатор, щось принести. Я біля нього крутилась років з чотирьох. В університеті, щоправда, навчалася за спеціальністю, трохи далекою від автобізнесу — іноземна філологія. Але після навчання знову повернулася до машин — пішла працювати менеджером з продажу авто. Своєю роботою дуже задоволена, бо без автомобілів жити не можу.
— А в дитинстві ким міряли стати?
— Точно не космонавтом (сміється). Мабуть, перекладачем — подорожувати, спілкуватися з людьми, розмовляти іноземними мовами. Так хотілося знати багато мов! Нині знаю тільки дві — англійську та німецьку, але завше хочеться чогось більшого.
— А самі водите авто?
— Так, хоча посвідчення водія отримала не так давно. Маю власну машину.
— “Шкоду”?
— Ще поки ні, але до цього прагну (сміється). Поки вожу “дев’ятку”. Раніше “Шкода” видавалася для мене дуже далекою, аж поки я не познайомилась із нею ближче, поки не сіла в авто, не зробила тест-драйв. Тож ця машина — мій наступний крок, тим паче, що за ціною і якістю це оптимальний вибір.
— Як ви ставитеся до того, що про жінок-водіїв складають анекдоти?
— Складають, що ж поробиш… Кажуть, що жінка за кермом гірша мавпи з гранатою. Але мушу сказати, і чоловіки бувають — гірше мавпи: не знають, чи вони їдуть, чи не їдуть, чи обганяють, чи не обганяють…. І водночас є жінки, які їздять так, що чоловіки б позаздрили — швидко, впевнено. На мій погляд, вміння водити авто залежить швидше від досвіду, а не від статі.
— А ви впевнено почуваєтесь за кермом?
— Поки що не маю достатньо впевненості, бо ще мало досвіду. Намагаюся уникати вулиць із напруженим рухом, навички здобуваю у спокійніших місцях. А якщо треба їхати кудись у справах, покладаюся на водія.
— Ви вже звикли до Рівного?
— Так, можу навіть сказати, що тут почуваюся комфортніше, ніж у Луцьку. Мабуть, у Рівному мешкатиму і надалі, бо у “Вік-Експо” я прийшла надовго. Хоча, хтозна, як життя складеться — наперед не заглянеш. Але місто мені дуже подобається. І робота моя теж.
— Ви маєте сім’ю?
— Ні, я незаміжня. Звісно, маю коханого чоловіка, але ми неодружені, і поки не плануємо. Може, я не дотримуюсь якихось старих переконань та правил, але вважаю, що штамп у паспорті не такий вже й важливий. Насправді, штамп у паспорті людей ніколи не об’єднував і не стримував, навіть діти не стримували. Для мене це — данина традиціям. Ми живемо разом на повній довірі, як це нині стало модно казати — у громадянському шлюбі. Хоча не виключаю, що через певний час таки надумаємо побратися за всіма правилами, але поки ще “не дозріли”. Часто буває: люди одружуються поспіхом, а потім через місяць розбігаються. Я такого не хочу. Хай краще ми ближче пізнаємо одне одного.
— Наскільки для вас важлива громадська думка?
— До певної міри таки важлива. Але прагнення бути як усі у мене ніколи не було. Я завжди намагалася виділятися.
— А поза роботою маєте якісь захоплення?
— О, так, люблю рибалити — просто фанатично. Коли заходить мова про риболовлю, то не має значення ні втома, ні те, що я не виспалася: підйом зранку-раненько і вперед — на ставок чи річку. А ще дуже люблю авто — добру машину, добру дорогу і швидкість. Ось це адреналін!
— Даруйте, але і хобі у вас якісь нежіночі, це швидше чоловіки полюбляють риболовлю та машини, жінкам же “прийнято” захоплюватися якимсь рукоділлям…
— Це я теж вмію і люблю: і рукоділля, і домашнє господарство, полюбляю щось приготувати смачненьке. Але на клопітку роботу, наприклад вишивання, часу не вистачає. А от на авто — завжди!
![]()


