У житті Владислава, бійця з позивним «Барбос», усе вирішувалося швидко — без пафосу, без вагань і без зайвих слів. Його позивний з’явився задовго до війни — друзі жартома називали його так ще у студентські роки.
Та сьогодні це слово набуло нового змісту.
«Барбос — це військовий, який приймає миттєві рішення», — каже Владислав.
У його голосі чується впевненість людини, яка не звикла чекати, коли хтось інший зробить крок уперед.
Народився та виріс Владислав на Рівненщині. Професію здобув у Сарненському ліцеї №21, де опанував спеціальність слюсаря з ремонту автомобілів. Як і багато молоді, після навчання поїхав працювати за кордон — спершу до Польщі, потім до Чехії. Але життя змінилося тоді, коли змінилася країна.
Маю бути тут
24 лютого 2022 року він не чекав новин чи порад — одразу повернувся з-за кордону та вступив до місцевої територіальної оборони.
«Не було часу думати. Якщо я можу бути корисним — значить, маю бути тут», — згадує боєць.
У ТрО він виконував різні завдання, допомагав обороняти громаду та разом з побратимами облаштовував позиції.
2024 року Владислав підписав контракт і став військовослужбовцем 104-ї окремої бригади територіальної оборони. Каже:
«Не шкодую. Жодного разу не пожалкував. Хто, як не ми?»
За цей час він уже пройшов чимало напрямків — південний, Куп’янський, а нині боронить Україну на Сумщині.
Сиоу дає родина
Серед найціннішого за час служби називає людей. Побратимів, які стали наставниками, підтримкою і друзями.
«Тут є ті, на кого можеш покластися в будь-яку хвилину. І я намагаюся бути таким же для них», — говорить Владислав.
Попри складні будні служби, він завжди повертає думками додому — там на нього чекають дружина, батьки та сестра. Саме родина дає йому сили витримувати найважчі моменти.
Плани після перемоги прості й водночас такі важливі:
«Повернутися додому та нарешті відпочити».
А тим, хто досі вагається вступати до війська, «Барбос» передає пряме й чесне послання:
«Не бійтеся. Вступайте до лав ЗСУ. Вірте у перемогу та в майбутнє нашої незалежної України».
