Звідки взявся банник у кожній лазні — невідомо, але в ніч після завершення її будівництва, він ставав там повновладним хазяїном. Тому його заздалегідь піддобрювали: коли баню завершували, під поріг закопували чорну курку чи півня. Також вважалося, що банник з’являється в лазні після того, як там побувала породілля. У самій лазні він займав місце за кам’яницею, а коли сердився, перебирався під полиці.
У лазні не можна було голосно говорити, шуміти, стукати. Найсуворіша заборона поширювалася на лайку. Вимовлене в лазні прокляття обов’язково збувалося. При відвідуванні лазні необхідно було дотримуватися визначеного ритуалу. При вході в лазню слід було запитати дозволу на “помивку”, а при виході — подякувати. Банник і сам не проти відпочити і попаритися “на халяву”, на “четвертій парі”. Так називається захід після того, як у лазні попарилося три зміни людей. Тому останній залишав йому мітлу, шматок мила, теплої води в балії і, звичайно, віник. Банника можна було і почастувати. З цією метою йому залишали скибку чорного хліба, щедро посипаного сіллю. Якщо хто через незнання парився на четвертій парі, банник дуже сердився. Кажуть, бували випадки, коли люди чаділи чи запарювалися.
Нерідко лазневий дух міг виступати й у жіночому образі. У цьому випадку її називали баннихою, лазневою бабусею, але найчастіше обдерихою. Обдериха — зморшкувата кошлата баба і, що найстрашніше, гола. І за характером банниха була противніша свого чоловічого втілення, сердилася без усякого приводу.
На святки банник дозволяв приходити в лазню ворожити. Опівночі до дверей лазні приходили дівчата і, задерши спідницю, чекали, що він їм пообіцяє. Якщо по виставленому в двері заду банник бив пазуристою лапою — бути лиху; якщо ж ніжно гладив м’якою і волохатою — на щастя.
Разом з тим, місце, де стояла лазня, вважалося нечистим. Невідомо, куди дівався банник, коли лазня згоряла чи розвалювалася від старості. Навіть у наш час в деяких північних районах місце колишніх лазень, яким би зручним не було їхнє розташування для всіляких господарських потреб, перетворювали в звалища та пустирі.
Гіркий досвід показував, що побудований на банищі будинок кишів клопами і мишами. А якщо будували хлів — худоба хворіла, а то і дохла. Можна, звичайно, думати, що це марновірство, але чому, питається, і в сучасних лазнях, обладнаних за останнім словом техніки, нерідко замикає проводка?
