Бити чи не бити?

Вчителька, зазирнувши у зошит учениці, котра досі була страшенно пасивною, помітила її старанність. Похвалила й лагідно погладила її по голівці. Реакція учениці шокувала: від неочікуваного дотику дівчинка перелякано прикрила голову руками, ніби захищаючись. Ось тут все стало зрозуміло: дитину вдома б’ють! Помітити подібне можна й у дорослих, коли при незначному різкому русі у розмові співбесідник сахається або ж затуляє обличчя. Мабуть, лишилась звичка з дитинства від батьківських виховних стусанів. Дорослі тоді казали, що за одного битого двох небитих дають...

Та чи завжди це так? Адже коли дитину фізично не карають, вона виростає така ж слухняна, як і та, котрій довелося скуштувати батьківського ременя. Напевно, існує секрет виховання, яке дає відповіді на запитання: Чи можна бити дитину? За які вчинки? З якою метою? Яким чином та з якого віку? Чи може карати дитину хтось, окрім батьків?
Соціальна проблема фізичного покарання дітей таки існує, переконує директор Центру підтримки громадських ініціатив Лариса Гунько. Разом з тим, існує маса дискусій щодо методів, причин та наслідків покарання дітей. Нерідко воно переростає у справжнє насильство над дитиною, жорстоке поводження та зневажання її інтересів. Це призводить до формування соціально неадаптованих, малоосвічених особистостей, а головне — до формування тієї ж самої жорстокості до власних дітей.
Не меншої помилки припускаються батьки, виховуючи дитину на очах у сторонніх людей, підвищуючи голос. Подібна поведінка призводить до постійної недовіри до батьків у багатьох ситуаціях. Психолог Центру планування сім’ї при клінічному пологовому будинку №2 м.Рівного, системний сімейний психотерапевт європейської сертифікації у Відні 2000 року Майя Грищук радить у такому випадку попросити у дитини пробачення. Адже досить часто дитина не знаходить іншого методу привернути увагу дорослого, як тільки вчинити шкоду. Виявляється, недостатня увага та надмірна агресивність батьків найбільше гнітять дітей. Але дитина усвідомлює, що краще неприязні стосунки, аніж ніяких.
Та чи не доводиться інколи, прийшовши з роботи вкрай втомленим, саме так займатися вихованням? Здається: швидкий і завжди ефективний метод, а після “гарячої розмови” син чи донька не заважає і йде вчити уроки чи робити будь-що, аби не потрапляти на очі старшим. Але ж їхні шкільні проблеми такі ж важливі, як і для дорослих — стосунки на роботі. А для того, щоб батьки не зачинялись по кімнатах, діти часто привертають увагу, беручи на себе роль жертви. Саме так дитина стимулює всіх бути разом і не залишатись сам на сам зі своїм дорослим егоїзмом.
Проте є випадки, коли зауваження дорослих переводяться на жарт, або ж дитина поводиться, ніби не чує, не розуміє, чого від неї хочуть. Саме тоді “інтелектуальний батіг” не завжди допомагає. Власне, для того й існують фізичні покарання, адже їх на жарт перевести складно та й проігнорувати не завжди виходить…

Правильний підхід — лояльне покарання
До слухняності заохочувати можна, пообіцявши цукерочку, а коли дитина не реагує на настанови старших — позбавляти цієї ж цукерки. Проте у цьому варто бути непорушним і послідовним, щоб не виявитись марнослівним. А наймудріший варіант: нашкодив — хай подумає, як виправити ситуацію. Це краще за покарання, адже розвивається здатність до вирішення проблем з раннього віку.
Досить часто фізичне покарання свідчить про неправильне розуміння дитини її ж батьками. Щоб достукатись до серця дитини і вирішити проблему мирним шляхом, варто опуститись до її рівня, щоб бачити все саме так, як бачить вона. У будь-якому випадку карати треба так, щоб дитина не ображалась, а робила висновки.
Одна зі схем лояльного покарання радить батькам наодинці з дитиною узгодити метод покарання. Тоді дитина не ображатиметься на раніше “узгоджений” штурхан. Наприклад, одного малого “шкідника”, котрий дня не може прожити без гри на комп’ютері, позбавляють на три дні цього щастя. Хлопчина довго пам’ятатиме муки сумління і цей термін покарання, а головне — усвідомить за що так з ним вчинили батьки.
Карати слід адекватно ситуації, у будь-якому разі якомога менше застосовувати силу. Адже цей вид виховання із часом у дитини викликає прихований акт помсти та підриває довіру не лише до батьків, а й до інших людей. А у сім’ї надалі формуються нездорові стосунки. Разом з тим, дитина вчиться бити та ображати інших, досягаючи таким чином своєї мети. Інколи краще, щоб дитина набила “синці” самостійно, тоді застереження дорослих виглядатимуть переконливіше. Та, звичайно, жодна матір не стоятиме осторонь, коли її дитина не вірить, що пхати цвях у розетку небезпечно — власне тоді застерігати немає часу, а биття діє досить ефективно. Існує три методи “пояснення” заборони: словесний, застосування фізичного покарання та емоційний із активним застосуванням міміки. А коли дитину б’ють, то ці методи застосовуються одночасно як три в одному.

Різне покарання
для різного віку
Мета покарання завжди повинна бути виховною, а карати варто лише з того віку, коли дитина здатна усвідомити, чому вона отримує на горіхи.
Психологи стверджують, що до двох років покарання взагалі не можна застосовувати. Адже у цьому віці починається інтенсивне формування особистості, а малеча тільки прив’язується до батьків. У період до восьми років найголовнішим авторитетом стає поведінка батьків та коло сім’ї. У цьому віці не можна дітей залишати без уваги, адже це те ж саме, що лишати їх на вулиці посеред ночі. Проте, вже у віці від восьми до дванадцяти років діти однією ногою пробують ступити у світ друзів, залишаючись ще наполовину із батьками. Саме тоді вони обирають собі друзів, ще радячись із мамою-татом. Та з 12 років починають це робити не завжди із благословення дорослих. А у 14 років — роблять перші спроби самостійного життя, саме тоді батькам слід найбільше уваги приділяти дітям і якомога краще їх розуміти.

Якого “врожаю” чекати
У дитини, котра зазнає частого биття, не розвивається самостійне оцінювання ситуації. У неї відсутній досвід пристосовування до зовнішнього світу, а агресивний стиль спілкування автоматично переноситься у доросле життя — бо іншого шляху вирішення проблем ніхто не навчив.
Шкільний психолог Оксана Корнійчук розповідає, що у дітей, котрі зазнали подібного виховання, спостерігається низька самооцінка та невпевненість. Вони часто впадають у крайнощі: замикаються у собі або ж навпаки стають агресивними. Та частіше така дитина боїться вступати у контакт з іншими заради власної безпеки.
— Найстрашніше — це адаптація до обставин, — стверджує Оксана Корнійчук. — Коли подібним вихованням займається вчитель, він породжує в учнях ненависть не лише до нього особисто, а й до предмету взагалі. А найбільшим ворогом такий вчитель ризикує стати для “небитої” дитини, якій подібна форма спілкування незнайома. Разом з тим, багаторічні спостереження психологів підтверджують: діти шукають уваги та розуміння, яких їм бракує, на вулиці. А дівчатка, котрі недоотримали батьківської любові у дитинстві, пізніше шукають компенсації в обіймах старших чоловіків, проте це вже далеко не батьківська любов, — запевняє психолог.
Кожна людина народжується із певним набором емоцій. Проте, коли якась емоція переважає — саме вона впливає на характер дитини. А характер, як відомо, впливає на долю.

Loading

Не пропускайте важливі новини Рівненщини Читайте ОГО у Google News
Підписатися
Поділитися:

Головні новини

Прокрутка до верху