Монолог працюючої мами

Мій маленький сину! Ти спиш і, напевно, бачиш якийсь щасливий сон, бо обличчя твоє світиться радістю, а посмішка раз у раз осяває його, роблячи рідний образ ще дорожчим! Сьогодні у мене вихідний, але, прокинувшись, я не стала ніжитися в ліжку, а тихенько зайшла в кімнату до тебе, щоб просто побути поруч.

Як же мало я буваю з тобою! Робота й вічні справи забирають багато часу. Щоранку я рано піднімаю тебе, щоб швидше відправити в садочок, а самій прибігти до себе в офіс і на цілий день прикипіти до комп’ютера. Увечері, йдучи із садка додому, ми розмовляємо з тобою про глобальні події у твоєму маленькому світі, про дівчинку, що подряпала тобі носа, і про хлопчика, якому ти дав здачі. Я читаю тобі мораль, намагаючись виховати в тобі правильну людину, розповідаю про те, як треба поводитись і бути чемним хлопчиком. Ти замовкаєш і починаєш думати про щось своє, бо лекції дорослої мами тобі не дуже цікаві й вона не може зрозуміти тебе…
Щойно прийшовши додому, я одразу ж занурююсь у безодню буденних справ з розряду “приготувати-випрати-забрати”, а тебе, переодягши і погодувавши, відправляю погуляти на вулицю, бо немає часу відповідати на твої нескінченні запитання.
От у будинок забігла кішка, а ти услід за нею, брудний, у піску з голови до ніг. Я знову сердито читаю тобі нотацію і вимагаю негайно залишити тварину в спокої. Ти перестаєш сміятися й ображено ідеш назад на вулицю. Через кілька хвилин ти знову з’являєшся на порозі й із щасливою посмішкою показуєш мені жабу, яку знайшов на клумбі. Для тебе це величезна радість, ти приніс мені такий подарунок, а я, гидливо глянувши на неї, починаю голосно висловлювати свої емоції, і це аж ніяк не подяка. І знову ти, з похнюпленою головою, ідеш на вулицю.
Увечері я відмиваю тебе, переодягаю, ти чистиш зубки і йдеш у своє ліжечко. Ти просиш мене почитати тобі казку, а я раптом згадую, що мені треба назавтра підготувати кілька текстів і, побажавши тобі спокійної ночі, іду до себе. Ти ображено обіймаєш свого улюбленого синього зайця і розповідаєш йому казку про Колобка, потім співаєш йому свою улюблену пісеньку, співати яку тобі в мене немає часу…
А сьогодні вночі мені наснилася наша кицька, яка покинула своє маленьке кошенятко. Воно сиділо, таке маленьке, жалібно нявчало і злякано озиралося. Ти підійшов до нього, взяв його на руки і тихо сказав: “Не плач, у моєї мами теж немає часу на мене, вона постійно зайнята”. Відкривши очі, я раптом зрозуміла, що в моєму житті ти — найголовніше. І що я завжди буду поруч.
Як тільки ти розплющиш очки, я скажу тобі, як сильно люблю тебе! А потім ми підемо з тобою в парк, адже я так давно обіцяла повести тебе на атракціони! А потім зайдемо в кафе і виберемо найсмачніше морозиво! А потім будемо разом читати книжку про Карлсона, що живе на даху, і я відповім на всі-всі твої запитання!
А робота й кілька недописаних матеріалів почекають!

Loading

Не пропускайте важливі новини Рівненщини Читайте ОГО у Google News
Підписатися
Поділитися:

Головні новини

Прокрутка до верху