Міський голова не ховається
так тотально. Він мешкає у
трикімнатній квартирі п’ятиповерхового будинку в центрі міста. Й не так давно скаржився журналістам, що доводиться платити за квартиру мало не 200 гривень щомісяця. Про розміри своєї зарплатні Віктор Чайка тоді нічого не сказав. Водночас його підлеглі від подібної скромності не потерпають. Значна частина має власні дво- або й триповерхові будиночки в районі Басового Кута. І, що набагато цікавіше, є сусідами відомого підприємця Андрія Бублика. І якщо підприємцю можна повірити, що він чесно власними силами заробив від 50 до 100 тисяч доларів, щоб збудувати таку “хатинку”, то чиновнику пояснити походження зарплатні з шістьма нулями буде досить важко. Хоча теперішні підлеглі Віктора Чайки не завжди були чиновниками…
Цікавою фігурою у команді міського голови є секретар Рівнеради Андрій Грещук. Іноді охоче дає коментарі журналістам, іноді категорично відмовляється спілкуватися з пресою. Дехто пророкує йому крісло міського голови на наступних виборах. Але пан Грещук ніколи не підтверджував подібні припущення. Хоча владою він наділений немалою. Скажімо, щоб взяти коментар з якогось важливого питання у голови фракції “Наше місто” Степана Загинея, нібито потрібно звернутися до Андрія Грещука. Без цього вказаний депутат чомусь не має особливого бажання спілкуватися саме з політичних питань. Ось щодо свого підприємства, будь ласка. А щодо політичних рішень, то тут краще порадитися.
Голова фракції опонента у Рівнераді Юрій Вовк за дозволом до Андрія Грещука не направляє. І до Василя Червонія теж. Хоча нібито мав би, адже політик Червоній людина, кажуть, з беззаперечним авторитетом й досить авторитарна. До його слів рівненські однопартійці прислухаються й з висновками нардепа не сперечаються.
Цікаво спостерігати й за поведінкою депутатів Рівнеради на сесіях. Часто Андрій Грещук піднімає своє депутатське посвідчення, не дочекавшись останніх слів: хто “за”. Це вирішено наперед. А слухняна більшість слідує за своїм керманичем. Якщо ж виникає дискусія й свою правоту відстоює протилежна сторона, результат доволі прогнозований, достатньо глянути, як проголосує секретар.
Остання ж подія, свідком якої довелося стати, подивувала своєю безглуздістю. Під час засідання міськвиконкому Андрій Грещук покликав до себе одну із секретарок й щось сказав їй на вухо. Затим дівчина підійшла до фотографа й попросила його сісти на місце й не заважити фотоспалахами роботі виконкому. Невже об’єктив фотокамери перешкодив діяльності шановного Андрія Васильовича? Чи може він побоюється, що раптом став нефотогенічним? Наразі це залишиться питанням. Доти, поки секретар Рівнеради не погодиться зустрітися з журналістом та привідкрити завісу свого особистого життя. Й пояснити, чим йому не до вподоби фотоспалахи…
Політики та чиновники за кордоном добре знають, що відтоді, як вони сідають у велике крісло, у їхньому житті зникають таємниці. Отож ображатися на публікації чи фото у газеті якось навіть і незручно. Наші чиновники нерідко їздять у відрядження за кордон. І про ці нюанси роботи колег-іноземців мають знати. І врешті-решт усвідомити, що життя публічних людей — це не гра у хованки.
P.S. Під цим матеріалом навмисно не ставлю псевдонім. Хоча сховатися під чужим прізвищем найпростіше. Очікую, що обіцяна й задекларована владою прозорість таки розпочнеться. Але… Знайомі депутати попередили, що після подібної публікації Андрій Грещук може внести моє прізвище до так званого “чорного списку”.
