— Олено, чому саме перукарська майстерність? Коли ви зрозуміли, що хочете стригти і робити зачіски?
— Коли мені було років десять, чи, може, дванадцять, я попросила бабусю потримати мені дзеркало, причесала волосся (а воно у мене тоді було за пояс) і зробила собі стрижку — волосся ледь до плечей діставало. Зачіска, чесно зізнатися, була жахливою. Але вже тоді я знала, чим хочу займатися, коли подорослішаю. Батьки були шоковані, як, зрештою, і тоді, коли оголосила, що вивчатиму перукарську майстерність. Мама все хотіла, щоб я стала стоматологом чи лікарем. Після закінчення курсів працювала у дитячому залі — стригла маленьких кнопочок. Потім — три роки у “Візуалі”. Ну і нарешті власна справа — “Шанталь”.
— Ви довго йшли до власного бізнесу?
— Ідею перукарні я виношувала чотири роки, але то не могли знайти приміщення, то ще чогось бракувало. Нарешті доля посміхнулася, і я вирішила: час діяти. Вчилася на чужих помилках — дивилась, що добре у роботі тих перукарень, де працювала, а що варто було б змінити. І якщо у стрижці я мала свої чіткі технології, то у веденні бізнесу, у тому, що потрібно клієнтам, як підбирати персонал, я вчилася на прикладі й помилках інших. І коли відкривалась моя перукарня, я вже знала, що добре для клієнта, а що не дуже.
— А чому ви стали саме чоловічим майстром?
— Я завжди краще знаходила спільну мову з чоловіками (сміється). Навіть у дитинстві у мене ніколи не було подружок-дівчат — одні хлопці.
— А як же чоловік поставився до бажання дружини мати власну справу?
— Скажімо, не дуже схвально. Взагалі мій чоловік переконаний, що гроші додому повинен приносити саме він, а справа дружини — дім. Навіть тепер не може дочекатися, коли я вже перестану стригти й лише ходитиму в перукарню та наглядатиму, як ідуть справи. Я постійно у роботі, думаю про своїх дівчат — одна іде в декрет, іншій потрібно допомогти. Лягаю спати — говорю про роботу, встану — про неї ж думаю. Я вся — там, і лише трохи — вдома. Думаю, це не сподобалося б жодному чоловікові (сміється).
— Але ж він допомагав вам відкривати “Шанталь”?
— Звичайно. Без його підтримки нічого б не було. Так само, як і без моєї мами Лариси, яка дуже багато мені допомагає.
— А не хотілося б справді перестати стригти і перетворитися у головнокомандувача?
— Це бажання виникає в мене щовечора, коли прихожу з перукарні — втомлена, ноги болять. Але вже зранку лечу на роботу.
— Наскільки легко вдається керувати бізнесом?
— Далеко нелегко. Завжди виникають якісь труднощі, але поки намагаєшся рухатися вперед, доти і рухаєшся. Зараз ми дещо розширились, і поруч із стандартними чоловічим та жіночим залами і манікюром відкриваємо солярій.
— Що б ви назвали своїм найбільшим досягненням?
— Це мої клієнти. І той факт, що я їх цікавлю, як майстер, усвідомлення того, що я комусь потрібна, що хтось буде чекати тиждень, аби лишень підстригтися саме у мене, додає мені сили.
— Останнім часом у Рівному значно побільшало перукарень…
— Страшенно. Їх нині майже двісті.
— Відчуваєте жорстку конкуренцію?
— Ворогів у мене немає точно. Спілкуюсь з колегами і сусідами. У нас через будинок перукарня “Колорит”, і з ними склалися добросусідські стосунки.
— Кажуть, що краще зрадити дружині, аніж своєму майстру. Що ви думаєте з цього приводу?
— Так і є. Раніше я завжди фарбувалася в одного майстра. І навіть тоді, коли вже відкрила свою перукарню, все одно їздила до “своєї” перукарки. І лише потім, коли знайшла іншу людину, у котрій так само була впевнена на всі сто, стала фарбуватися у неї.
— Як складаються взаємини з клієнтами?
— Прекрасно. Щороку на день народження та під Новий рік перукарня заповнена квітами і подарунками. І це так приємно. В останній день народження мене привітали аж через місяць після свята. Один з постійних клієнтів випадково почув по радіо, як мене вітали. Того дня він зайти не міг, потім поїхав у відрядження. І лише через місяць повернувся і привіз мені квіти. Так приємно було. Взаємини майстра та клієнта передбачають певну частку інтимності, я знаю, як поживає чиясь мама і дружина, хто народив, а хто завагітнів, чиї діти набешкетували. Знову повторюся, для мене дуже важливо відчувати себе потрібною. І саме заради цього я працюю.
