Чому Віктор Данилов не залишився в Америці?

Нині модно або беззастережно зневажати Америку, або так само беззастережно нею захоплюватися. Однак у крайнощі впадати не варто, переконаний директор Видавничого дому “ОГО” Віктор Данилов. Треба бачити й переваги, й недоліки — з тим, щоб перейняти найкраще і повчитися на чужих помилках. Поїздка до Сполучених Штатів стала для пана Віктора знаковою. Щоправда, заокеанське життя не спокусило.

— Пане Вікторе, розкажіть, будь ласка, більше про ваш візит. Що входило в його програму?
— Тритижнева поїздка, на запрошення Держдепартаменту Сполучених Штатів, за мету мала знайомство з американськими стандартами свободи слова і з практикою застосування першої поправки до Американської Конституції. Ну, звісно, і знайомство із засобами масової інформації — газетами, телебаченням та радіо (у тому числі і громадськими), та різного роду громадськими організаціями. Пощастило побувати у редакціях газет — лідерів у своїх регіонах, таких як “Вашингтон Пост”, “Баффало Ньюз”, “Санкт-Петерсбург Таймс”, “Сан-Дієго Юніон Тріб’юн” тощо. Ми відвідали кілька штатів, зокрема столицю США Вашингтон, Флориду, Каліфорнію, Айову, штат Нью-Йорк, та й власне саме місто Нью-Йорк.
— І як вам Америка?
— Країна дуже багата, колоритна і цікава. Обставина, яка вразила, — численні розбіжності у законодавстві штатів. Це, з одного боку, створює певний хаос у законодавчому полі та певною мірою утруднює ефективну роботу державної управлінської машини, однак з іншого — дозволяє на практиці перевірити, який підхід працює краще. Уся система американської влади виписана засновниками держави таким чином, щоб запобігти найгіршій формі управління — тиранії. Якщо запитати рядового американця, як працює влада, почуємо відповідь, що вона повільна, неефективна, надто багато взаємного контролю — це спрацьовує система противаг і стримувань. Але всюди працює чіткий поділ влади на законодавчу, виконавчу, судову і надзвичайно впливова “четверта влада” — преса.
— Що ж це за перша поправка до Конституції?
— Передусім зауважу, що внести поправки до Конституції США дуже складно — адже їх повинні почергово схвалити всі штати, і якщо хоч один з них не погодиться з якимось пунктом, зміни прийняти не можна. Саме тому поправки приймалися вкрай рідко. Історія ж першої поправки взагалі унікальна: у газеті одного з найперших видавців газет у Нью-Йорку Зенгера з’явилася стаття, яка дуже не сподобалась місцевому губернатору. Видавець потрапив за ґрати, де просидів чотири місяці. Згодом суд його повністю виправдав. Це і спричинило розробку та подальше впровадження першої поправки до Конституції, яка серед інших свобод закріплювала право на свободу слова. Відтоді право журналістів висловлювати свої переконання — недоторканне. Звісно, існує таке поняття, як журналістська етика. Власне цим і обмежується будь-яке регулювання преси. Такої процедури, як у нас — реєстрація газети, — просто немає. Ми не бачили жодної державної чи комунальної газети. Доцільність видання обумовлюється перш за все бізнесовим інтересом.
— Наскільки суттєво відрізняються українські та американські газети?
— Газетою вони називають насамперед щоденні проекти, ті, які виходять п’ять-сім разів на тиждень. Те ж, що ми звикли називати газетою, себто тижневик, американці називають журналом. У Сполучених Штатах нараховується 1500 щоденних і 7000 тижневих видань. Загалом, газети переважно регіональні та місцеві, за винятком трьох національних — “Нью-Йорк Таймс”, “Ю Ес Ей Тедей” та “Волл Стріт Джорнал”. Крім цього, газети виходять численними блоками, яких може бути близько десяти: блок національних новин, місцеві новини, економічний блок, життя, спорт, класіфайд тощо. Тиражі просто вражають — сотні тисяч. Ну і реклама: оскільки основа американської економіки — податки від малого та середнього бізнесу, зрозуміло, що реклами у ЗМІ дуже багато. Часто газети виходять у різних варіантах для різних територій, де вони продаються. Є також кілька часових варіантів: наприклад, перша газета (для передплатників) здається о дев’ятій вечора, наступна версія — о дванадцятій годині ночі, наступна — о третій. Тобто ті читачі, які можуть отримати газету пізніше, читають найсвіжіші новини.
— Там, мабуть, шалений конвеєр?
— Так. Редакції величезні. Ньюзруми нараховують десятки, а то й сотні журналістів. Рекламні бюджети ЗМІ величезні, відтак є можливість без поспіху робити справді якісний газетний продукт. Скажімо, там не дивина, якщо журналіст над матеріалом працює по кілька місяців, а журналістські розслідування можуть тривати по кілька років. Робота ж у солідній газеті — одна з найпрестижніших і найповажніших. Недоторканність журналістів у плані висловлювань абсолютна, і випадки якихось погроз за написаний матеріал — це скандал національного масштабу. Публічні люди-чиновники й політики бояться газет, як вогню. Зате право приватного життя цілком захищене, і газети дуже тактовні й точні у своїх висловлюваннях. Взагалі, журналістика там дуже відповідальна.
— Наскільки американці обізнані з подіями в Україні?
— В Америці знають про Помаранчеву революцію. І в контексті тих змін, які відбулися, всі цікавились ситуацією зі свободою слова та тими змінами, які обіцяла нова влада. Можемо констатувати: нині ситуація таки зрушила з мертвої точки. Вразив факт, що про Україну знають, і не просто з десятих рук — нею цікавляться, читають інтернет-видання, дивляться телебачення. Хіба не дивно: приїздимо у Вашингтон на одну із зустрічей, а мені там вручають підбірку роздрукованих новин з України та Рівного, зокрема і про роботу нашого міського голови Віктора Чайки.
— Наскільки проблемною, на ваш погляд, є ситуація зі свободою слова в Україні?
— Не така загрозлива, як до президентських виборів, більше того, значно краща, аніж в Росії чи Білорусі. Однак у порівнянні з розвинутими західними демократіями наша ситуація зі свободою слова видається дещо печерною.
— Як людина, котра бачила і нашу, і американську системи, які кроки вважаєте необхідними для поліпшення ситуації?
— У першу чергу має пройти кілька циклів демократичних виборів — своєрідне очищення від тоталітарної системи. Людина повинна забути про страх і зневіру, про переконання, буцімто від неї нічого не залежить. І перший виборчий помаранчевий успіх обов’язково має повторитися. На вибір людини ніхто не повинен впливати. В Америці ми мали можливість ознайомитися з тим, як працює виборча система. Депутатів обирають на два роки, але вони працюють по десять-двадцять років, бо знають: якщо не працюватимуть добросовісно і прозоро на своїх виборців, наступного разу їх ніхто не обере. А преса виконує функцію справжньої четвертої влади, сторожового пса демократії, іноді навіть лунають скарги на надмірну увагу преси, але нікому і в голову не прийде якось ущемити її в правах. Преса має абсолютний доступ до всіх документів, окрім тих, що містять державну таємницю, на запити ЗМІ реагують миттєво, і не надсилають відписок, бо знають: собі дорожче вийде.
— Схоже, Америка вас таки вразила…
— Вражень дуже багато. Цікаво подивитися, як живуть люди по той бік Атлантики, як у них влаштовані стосунки між громадянином і державою, між підприємствами і урядом, між громадськими організаціями і суспільством, між пресою і громадою. На жаль, порівняння з нашою державою, не на нашу користь. Американська демократія значно старша, аніж наша, українська. Тож нам треба рости. США — дуже цікава країна. Вона відкриває чимало можливостей. Але не всі, хто мріє мешкати в Америці, мають необхідні якості, щоби там прижитися, працювати. Одним знанням мови не обійдешся. Я, наприклад, не зміг би там жити.
— Чому?
— Не той характер. Я нікуди не поїду з Батьківщини. Звичайно, там є прекрасні місця — наприклад те ж узбережжя в Каліфорнії, де мешкають голлівудські зірки. Але, наприклад, у Нью-Йорку — такий безлад, шалений темп, такий розбурханий вулик, що я більше двох днів не витримав би.
— Чи привезли ви якісь інновації, які впроваджуватимете у Видавничому домі?
— Звісно. Ми мали чимало професійних зустрічей, тож могли дечому повчитися. Деякі ідеї — дуже цікаві й без сумніву варті впровадження в життя. Однак не всі у нас знайдуть підтримку читачів, тому такі зміни треба робити думаючи.
— Мабуть, треба робити поправку на ментальність, ми ж таки різні люди…
— Так, слід враховувати специфіку нашого світогляду. Але у будь-якому випадку, є підходи, які можна втілити і в наших реаліях. Ці зміни, сподіваюся, скоро побачать наші читачі. Крім того, набутим досвідом збираюся поділитися з колегами, у першу чергу із членами Асоціації видавців періодичної преси.
— Чи не страшно впроваджувати нові технології? Адже далеко не завжди вони знаходять підтримку і розуміння широкого загалу?
— Це ризиковано. Але це єдиний спосіб для бігуна на далекі дистанції добігти до фінішу і добігти першим. Не змінювати нічого — це дорога в забуття. Ми постійно живемо у пошуку більш ефективних, більш цікавих підходів. Що ж до найближчих практичних кроків — це, насамперед, інтернет-версія газети. Ми впритул займемося цим, бо в час інтернет-технологій нерозумно обмежуватись лише звичним друкованим форматом. А ще я переконаний, що навіть у такі несприятливі часи Рівне достойне мати свою щоденну газету.

Loading

Не пропускайте важливі новини Рівненщини Читайте ОГО у Google News
Підписатися
Поділитися:

Головні новини

Прокрутка до верху