… Коли намалював собі в уяві цю картину, уявив нас з нареченою на місці цієї літньої пари, мене обдало хвилею якогось внутрішнього тепла.
Проте усвідомлення, що зараз поряд зі мною саме та людина, прийшло тоді, коли відчув її біль. Він пронизував наскрізь, був настільки чітким, що то були вже мої фізичні відчуття. Її біль став моїм болем.
Ми, абсолютно різні за складом характеру, за освітою, дивимося на речі однаково. Парадокс, але знаходячись в різних містах, ми здатні відчувати проблеми один одного. Нас не покидає відчуття, що ми — частинки пазлу, розкладеного якимись вищими силами.
Життя зумисне зводило нас, створюючи штучні проблеми, таким чином загартовуючи наші характери і підштовхуючи один до одного. Лише разом ми відчуваємо себе цілісно, гармонійно. Лише маючи поряд з собою таку жінку, як моя наречена, відчуваю здатність перевернути з ніг на голову фірму, місто, країну. Ми стали один для одного незгасаючим джерелом внутрішньої енергії. Як на мене, надзвичайно потужна мотивація для того, щоб прийняти рішення одружитися.
От лише реєстрація шлюбу в РАГСі абсолютно не додає романтичності. Швидше, навпаки. Не знаю, чи ще хоч комусь подобається чути заяложені штампи, які читаються з пожовтілої папірячки, на якій ще в 80-х роках набраний на друкарській машинці текст, де слова “СССР та “ячейка комунистического общества” замінені на написані зверху від руки слова “Україна” і “національне”. Якби ми мали можливість обвінчатися без цього, то так і зробили б.
Що ж до вінчання, то ми йдемо на цей крок осмислено і свідомо. Одружують не люди, а ті вищі сили, які так “методично” зводили нас. Це наша спільна думка, і заради цього ми змушені будемо проїхати 250 км, щоб обвінчатися в церкві, у стінах якої відчуваємо особливий магнетизм…
