Продовжувач династії правоохоронців, командир штурмового відділення та люблячий батько — рівнянин із позивним Мастор став символом незламності нашого стрілецького батальйону. Його історія — це розповідь про важкі кілометри евакуації, поранення на міні та неоціненну підтримку побратимів.
Мастор обрав шлях поліцейського свідомо, адже перед очима був приклад батька, який віддав службі понад 20 років. Коли почалося формування стрілецького батальйону, він не вагаючись подав свою кандидатуру одним із перших. До бойових дій готувався ретельно: тренував витривалість та самостійно комплектував надійне спорядження.
Дорога в один кінець та порятунок побратимів
На фронті Мастор став командиром відділення штурмовиків. Одне з найважчих завдань — ротація на рубежі під постійним наглядом ворожих дронів.
«Насправді це могла бути дорога в один кінець — відстанню в 10 км під постійними дронами та артилерією. Через шквальні атаки ми вчасно не дістались. І це врятувало наші життя», — зізнається Мастор у розмові з пресцентром відомства.
Окремою сторінкою служби стала евакуація загиблого побратима з ОШБ «Лють». Під щільним вогнем ворожих «Градів» поліцейські на руках несли полеглого Героя кілька кілометрів до логістичного пункту, попри смертельну небезпеку для власних життів.
Читайте також: Три роки на передовій: бійців штурмової бригади «Лють» відзначили державними нагородами
Поранення та саморобна милиця
Доля випробувала Мастора на міцність, коли під час чергового виходу він наступив на міну. Лише за 300 метрів до позиції боєць отримав тяжкі осколкові поранення рук та ніг. Порятунком стали побратими — Пупс та Циган.
Хлопці надали першу допомогу прямо в бліндажі. Лікарі згодом дивувалися, наскільки професійно була затампонована рана — це врятувало Мастора від критичної втрати крові. До медевака довелося йти самотужки. Побратими зробили командиру милицю з підручних предметів і весь день підбадьорювали фразою: «Ще сто метрів і все». Цю настанову боєць почув за день щонайменше сотню разів.
Мрії про домашнє та плани на майбутнє
Перебуваючи на «нулі», боєць найбільше сумував за простими речами: домашньою їжею та чистою водою, яка була у дефіциті. Найважчим випробуванням була невідомість для рідних. Лише через дві доби, перебуваючи в дорозі до госпіталя, Мастор зміг зателефонувати дружині. Це сталося у день народження його донечок-близняток — найкращий подарунок, який він міг зробити родині.
Зараз Мастор проходить лікування, у його тілі досі залишаються кілька осколків. Проте чоловік налаштований рішуче: після повного відновлення він планує знову повернутися у стрій до своїх побратимів.
Читайте також: З карного розшуку — в мінометники: бойовий шлях поліцейського з Рівненщини
