Прес-секретар Рівненської єпархії ПЦУ, священик Василь Рудніцький звернувся до вірян з приводу святкування Геловіну, наголошуючи на несумісності цього явища з християнським віровченням.
Священик нагадав біблійну цитату: «Не можете служити Богові і мамоні» (Мф. 6:24). За його словами, християни не можуть «одночасно шукати Божої правди і в той же час свідомо чи несвідомо віддавати шану темним силам», які стоять за цим святом.
Язичництво проти перемоги Христа
Отець Василь Рудніцький пояснив, що, попри «веселу» форму, Геловін «глибоко вкорінений у віруваннях, що вшановують темряву і потойбіччя».
У язичницькій традиції, з якої походить це «свято», люди боялися смерті та приносили жертви.
Але ми, християни, знаємо, що смерть не має влади над нами, бо «смерть поглинута перемогою» ( Кор. 15:54). Христос переміг смерть Своїм Воскресінням, і тепер ми живемо у світлі цієї перемоги,
— наголосив прес-секретар єпархії.
Священик застеріг вірян від «духовного компромісу», коли люди дозволяють «темним символам увійти у наші серця і домівки». Навіть якщо це відбувається в ігровій формі.
Вибір світла у час війни
Отець Василь Рудніцький закликав замислитися над тим, чи мають християни право «бавитися зі страхом і символами смерті» у час, коли війна щодня приносить смерть і руйнування в наші домівки.
Сьогодні український народ проходить через велике випробування, і в цей час усі покликані нести світло, обираючи добро та Христа.
Він зазначив, що поки світ «прикрашатиме вулиці гарбузами зі свічками, одягатиме маски, створюватиме штучний страх», українці живуть в іншій реальності: «Для нас темрява — не гра, і страх — не декорація».
У нас немає карнавалу — є фронт, сирени, холодні підвали, лікарняні коридори й похоронні дзвони. Наші ночі не мають розваги — вони мають молитву, тишу та сльози. У нас немає масок, за якими можна сховати біль, — ми живемо з відкритим обличчям перед Богом і перед горем,
— написав Василь Рудницький.
Священик провів різкий контраст між «світловими декораціями Геловіна» та світлом, яке знає Україна.
Там, де хтось запалює свічку в гарбузі, у нас матері ставлять лампадки на могилах. Там, де інші розповідають вигадані страшні історії, у нас є справжні свідчення болю,
— зауважив він.
Василь Рудницький підкреслив, що справжнє світло «не вигадане — воно народжене любов’ю й болем, і воно сильніше за будь-яку темряву». Це і світло свічки перед іконою, коли мати молиться за сина, і світло в очах пораненого, і світло капелана, який читає молитву над полеглим героєм.
Адже «хто йде за Мною, той не ходитиме у темряві, але матиме світло життя» (Ін. 8:12), — підсумував священик. — Вибираймо світло, і воно неодмінно переможе!
