На території Рівненщини нині діє чотири цукрових підприємства: Корецький, Острозький, цукровий завод “Бабинцукорагро” ЗАТ “ФІКО” та ЗАТ “Дубноцукорагро”. Раніше ж цукрових заводів було шість. Найпотужнішим є ЗАТ “Дубноцукорагро”. А підприємства-боржники у Мізочі та Шпанові придбав “Дубноцукор”. З часом згадані заводи перестали бути цукровими. Демонтоване обладнання ще до приходу нового власника зникло у невідомому напрямку. Невже у такий спосіб було ліквідовано два конкуренти? Кажуть, що до цього причетні впливові в області люди. Але так це чи ні, ніхто стверджувати не береться навіть в облдержадміністрації. У відділі промисловості переконані, що сировини не вистачає навіть на чотири підприємства, а про шість годі й говорити. За словами його начальника Ольги Майстренко, за 2003 рік цукрові заводи області виробили 122,8 тис. тонн солодкої продукції, причому значна її частина виготовлена з цукрової тростини.
Однак інтерес до пакетів акцій, які плануються виставити на продаж цьогоріч, у потенційних покупців навряд чи виникне. Справа в тому, що у всіх випадках йдеться про невеликі частки статутних фондів, а не про контрольні пакети, котрі могли би справді привабити реального інвестора. Але сьогодні у держави вже практично не залишилось контрольних пакетів акцій цукрових заводів. Адже в Україні тільки два заводи є державними підприємствами, а з 58 відкритих акціонерних товариств лише у кількох державі належать лише частки статутних фондів.
У самій цукровій галузі вже сформувалася група інвесторів, з участю яких в минулому сезоні було вироблено 46 відсотків цукру із цукрових буряків. До найпотужніших належать “Українська продовольча компанія”, Агропромислова асоціація “Група компаній “Укррос”, “Євросервіс-Україна”, корпорація “Інтертайп”, “Дубноцукор”, “Астарта-Київ”, концерн “Укрпромінвест”, “Інвестагропродукт”. Ці компанії займаються не лише виробництвом і реалізацією цукру — деякі з них широко використовують цукор у суміжному бізнесі (наприклад, “Укрпромінвест”, у склад якого входить кондитерська компанія Rochen, використовує цукор для виготовлення кондитерських виробів). Однак щастя посміхнулося далеко не кожному цукровому заводу вдалося знайти інвесторів, готових не лише забезпечити підприємство стабільною роботою, а й вкладати кошти в їх переобладнання. Більшість заводів не мають вільних коштів, необхідних для модернізації виробництва, придбання запчастин і енергоносіїв. Високі процентні ставки кредиту не дозволяють їм регулярно поновлювати матеріально-технічну базу і замінювати зношене обладнання.
У даний час із 192 цукрових заводів, офіційно зареєстрованих в Україні в 1991 році, залишилось лише 140. При цьому в поточному переробному сезоні почав працювати 121 завод. Хоча спочатку Мінагрополітики і розподілило квоту на переробку цукрових буряків між 126 підприємствами, потім. після завершення підрахунків урожаю 2003 року, з’ясувалося, що сировини п’яти заводам не вистачить. За словами першого заступника голови правління Національної асоціації “Укрцукор” Петра Борисюка, саме нестача вітчизняної сировини часто стає головною причиною зупинки цукрових заводів. У принципі, вони можуть виробляти цукор-пісок із тростини, але для цього необхідно провести технологічне переозброєння, на яке потрібні значні кошти, а по-друге, питання впирається в ринки збуту цієї продукції. Українському ринку не під силу самостійно спожити ті обсяги цукру, які можуть виробляти вітчизняні цукрові заводи (цей показник складає 1,8 млн. тонн за рік). Торік цукрові заводи переробили близько 1,5 млн. тонн сирцю із тростини і приблизно 13 млн. тонн цукрових буряків, із яких було отримано 1,54 млн. тонн цукру.
На світовому ринку теж спостерігається надлишок цукру, що зрозуміло позначається на українському ринку. Саме через це, вважають фахівці, в Україні упродовж кількох років спостерігається ситуація, коли імпортний цукор із тростини, який надходить до нас за дуже низькими цінами, є причиною утворення дисбалансу на внутрішньому ринку і серйозною загрозою для майбутнього українських агропромислових господарств. Собівартість виробництва цукру з тростини значно нижча, майже удвічі, ніж переробка цукрових буряків. Зрозуміло, що така продукція значно привабливіша торговим компаніям, оскільки заробити на ній можна в декілька разів більше, ніж на цукрі, виготовленому з буряків.
Окрім цього, з метою стабілізації внутрішнього ринку і захисту вітчизняних виробників асоціація “Укрцукор” направила на розгляд у Кабмін відповідні проекти нормативно-правових актів відносно вилучення цукру із договорів про вільну торгівлю з Росією, Грузією, Казахстаном і Литвою. Також асоціація активно працює над відновленням поставок українського цукру на зовнішні ринки, у першу чергу на ринки країн СНД. Чи настануть позитивні зрушення в цьому напрямку — покаже час. Адже, як свідчить досвід, саме через лобі в урядових та бізнесових колах держава не завжди може відмовитися від невигідних експортно-імпортних операцій.
Тим часом цукор в Україні подорожчав у середньому на 20-30 копійок за кілограм. Експерти вважають, що зростання цін на ринку цукру продовжиться недовго. За їх словами, поточне подорожчання викликане штучними причинами. Однак вже найближчим часом ціна повернеться на колишній рівень. Цьому сприятиме декілька чинників. По-перше, необхідність у грошових коштах для проведення посівної змусить вітчизняних аграріїв реалізовувати обсяги цукру, що є. По-друге, збільшення цін на українському ринку активізує на час контрабанду продукту з сусідніх держав, що припинилася. Зокрема, з Польщі. Третім чинником може стати політична ситуація. Крім того, як заявив нещодавно голова департаменту продовольства Міністерства аграрної політики Євген Лавров, станом на 1 березня перехідні запаси цукру становили 1,4 млн. тонн. Цього, за його словами, достатньо до кінця поточного маркетингового року. Таким чином, створення на ринку дефіциту продукту, а також його підтримка буде проблематичною. Втім, як уже неодноразово переконувалися споживачі, ціни на той чи інший продукт після підняття, мало коли опускаються до своєї попередньої позначки.
