Багато аналітиків сходяться на тому, що зараз головне завдання для багатьох українських фінансово-політично-промислових груп — не тільки подбати про свої статки після президентських виборів, а й розподілити (читай — приватизувати) майно ще не розподілене.
Усі добре розуміють, що новий переділ України неминуче буде, навіть незалежно від того, хто стане новим президентом. У номінальних лідерів президентських перегонів є свої фінансові інтереси, і механізм “правильного перерозподілу” обов’язково буде запущено. Вочевидь, саме з цим можуть бути пов’язані різноманітні ситуативні чи міцні союзи колишніх недоброзичливців та різноманітні політичні коаліції, які й матимуть мету захистити себе після приходу до влади того чи іншого кандидата. Тобто, буде зроблено ставки у вигляді якихось кількох мільйонів. Найхитріші покладуть яйця в різні кошики, і хоч щось, але зіграє.
Про те, що “остаточна” приватизація теж має бути завершена до початку президентських перегонів, свідчить ряд факторів. Насамперед активна позиція самого Фонду держмайна, який експресом перевиконує всі плани і виставляє на продаж навіть ті підприємства, які раніше вважались стратегічними і думка про те, що у них може бути приватний власник, вважалась крамольною. Причому умови приватизації, знову ж таки, на думку експертів, спеціально підганяються під певні структури, наближені до певних посадових осіб. Не треба бути великим знавцем політичної ситуації України, щоб здогадатись з першого разу, хто за цим стоїть. Але…
Історія з тією ж Грузією свідчить, що встигнути приватизувати ще не означає завжди володіти. Практично відразу після своєї інавгурації новий президент цієї країни заявив, що все нечесно зароблене має бути повернене державі. І ви думаєте, це були просто слова? Понесли. Особливо після кількох днів чи тижнів відсидки у каталажці.
Звичайно, можна було б навести і приклад Росії. Там теж унікальна ситуація. Але залишимо подібні досвіди вивчати командам кандидатів. Можливо, одній з них і доведеться ним скористатися.
