Василь «Заєць» родом із мальовничого селища Млинів, яке місцеві жартома називають маленькою Венецією. Саме там минуло його дитинство, там формувався його спокійний, витривалий характер, звичка до праці й відповідальність. Звідси він пішов на війну, залишивши рідний дім.
Василь долучився до війська на початку повномасштабного вторгнення. Два дні він провів удома, спостерігаючи за подіями та розуміючи, що чекати осторонь не можна.
«Рішення прийняв швидко: треба збиратися і йти воювати», — згадує він.
Початок служби на Донбасі
«Починав службу водієм другого взводу мінометної батареї. Згодом мене призначили старшим навідником. Уже на Донбасі безпосередньо на позиціях виконував бойові завдання як навідник. На Донбасі підрозділ провів близько півтора року», — розповідає Василь.
Після цього його направили на навчання до Одеси, а потім повернувся на посаду старшого офіцера мінометної батареї. Майже рік він обіймав цю посаду, а нині очолює підрозділ як командир.
Досвід і життя до війни
До війни Василь кілька років працював за кордоном, зокрема в Нідерландах. Строкову службу проходив у президентському полку, де працював сапером.
Його позивний — «Заєць». «Без легенд і вигадок: походить від прізвища. Просте і зрозуміле рішення, яке залишилося з мною на службі», — пояснює він.
Війна й сучасні реалії
За роки війни Василь спостерігав, як змінилися бойові реалії.
«У 2022 році небо ще не було настільки заповнене дронами, зараз — інша реальність: FPV, оптоволокно, постійна загроза. Працювати стало значно важче», — ділиться він.
«На Донбасі були моменти, коли під час штурмів доводилося маскуватися максимально — ховати позиції так, щоб назовні визирала лише мінометна труба. Інакше працювати було неможливо», — додає «Заєць».
Василь переконаний, що війна тримається на досвідчених бійцях, які воюють із самого початку.
Родина та плани на майбутнє
Вдома на нього чекають дружина Тетяна і син Максим. «Син пишається батьком, телефонує, чекає. Це додає сил триматися», — каже Василь.
Після війни він не планує далеко вперед: хоче хоча б рік побути вдома та надолужити час із родиною. Далі — як складеться. Війна навчила його не заглядати надто далеко наперед.
Сьогодні Василь продовжує службу як командир мінометної батареї, працює разом із підрозділом і вірить у важливість спільної справи.
«Усі бояться, але очі бояться — а руки роблять», — підсумовує він.
Сили територіальної оборони ЗСУ
Регіональне управління Сил територіальної оборони “Захід”
104 бригада тероборони ЗСУ “ГОРИНЬ”
Нагадаємо, багатодітна Гроза з Рівненщини дбає про родини загиблих військових. Бармен із Рівного допомагає вивозити поранених із найнебезпечніших ділянок
