— Пане Іване, як ви реагуєте на запитання про ваше особисте життя?
— Я вважаю, що особисте життя — це табу. Тому лише окремі його грані можу відкрити і лише в тому випадку, коли це в собі містить якісь добрі наміри. Ми взагалі-то ще не доросли до того, щоб говорити про особисте життя у справді позитивному ракурсі. Нас більше цікавить брудна білизна, в якій нам цікаво покопирсатися.
— Ну давайте у позитивному ракурсі. Наприклад, як любите одягатися поза роботю?
— Головне, щоб мені було зручно.
— А як ви розслаблюєтесь?
— У мене це дуже рідко виходить. Адже завжди слід вирішувати якісь проблеми: то з опалюванням у школі, то з водопостачанням, то ще з чимось. Проте, як тільки видається вільна хвилина, я відпочиваю у тихій, і не зовсім, компанії. Надзвичайно люблю мисливство і риболовлю, але займатися цим маю змогу вкрай рідко.
— Чи любите довго поспати і як на це реагують ваші домашні?
— Поспати довше не виходить, тому що крім обов’язків на роботі у мене ще й обов’язки вдома. Отож свій вільний час намагаюся приділити домашнім.
— На вашу думку, без шкідливих звичок життя було б нудним?
— Взагалі, це проблема абсолютно особиста. Вважаю, що батьки можуть дозволити собі якісь шкідливі звички лише у тому випадку, коли дитина одягнута, сита, здорова і у теплі. Ось тоді дійсно тато і мама можуть певним чином розслабитися, а не навпаки, що буває, як правило, частіше.
— Чи потрібно людині, на вашу думку, стримувати себе у своїх бажаннях? Ви себе стримуєте у чомусь?
— Взагалі, ми всі себе у чомусь стримуємо. На мою думку, у всьому повинна бути певна дисципліна, тому, звичайно, як наслідок — є і певні обмеження.
— А чи є тип жінок, якому ви надаєте перевагу?
— Головне, щоб людина була хороша, а все інше принципового значення не має. Але особисто мені більше подобаються блондинки, на одній з них я і одружився.
— Чи не виникає непорозумінь між вами і вашою дружиною, у зв’язку з тим, що ви ще й її безпосередній керівник?
— Ви знаєте, якщо десь в якихось речах, які стосуються роботи, я і буваю неправий, моя дружина (вчитель фізкультури в ЗОШ №28) абсолютно спокійно і переконливо говорить мені про це. А взагалі у нас із нею існує така домовленість: про роботу поза межами школи ми не розмовляємо.
— Чи вірите в існування вірності між чоловіком та жінкою?
— Так. А як може бути по-іншому? Адже все в нашому житті побудовано так, щоб ми прагнули до чогось ідеального. Тому вважаю, таким необхідним, що наближує хоч якось до цього ідеалу, є саме вірність.
— Пане Іване, а чи є у вас хобі, заради якого б пожертвували власним часом?
— Часу катастрофічно не вистачає, тому лише під час відпустки я можу дозволити собі порибалити.
— Як ви ставитесь до того, що приготування їжі — суто жіноча справа?
— Взагалі я погоджуюся з цим, але крім приготування двох страв — шашликів і рибної юшки. Хоча, можливо, жінка приготує ці страви навіть краще, проте я особисто готую їх сам.
— Багато хто вважає вас людиною ризику…
— Я не такий. Бачите, це швидше підходить людям інших професій. А взагалі наше життя — постійний ризик, тому ніхто з нас і не замислюється, що кожного ранку, відправляючи дітей до школи, ми піддаємо їх ризику, поряд з тим як ставимо броньовані двері і кодові замки. Адже наше майно всього-на-всього ганчір’я, тоді як дитина — це найцінніше, дитина це життя. І втратити її для батьків — це найстрашніше. Ось тому я і поставив за основне правило в школі — безпека і надійне навчання дітей. Безпека від сторонніх, від тих самих собак, які здебільшого вигулюють у нас не те що без повідка, а й навіть без намордника.
— До речі, про собак. А яких тварин ви любите?
— Взагалі існує така легенда, що директор 28-ї школи злий і не любить собак. Це неправда, я дуже люблю і собак, і котів. Єдине, що не терплю — коли вигулюють собак на території школи, де гуляють маленькі діти, які здригаються від одного вигляду цього песика, який проходить повз них. Тому сміючись я іноді говорю, що на воротах нашої школи буде висіти напис: “Обережно. У дворі злий директор!”
— У чому для вас сенс життя?
— Звичайно, у дітях.Навколо них все і крутиться. Знаєте, у сім’ях дуже мало приділяють уваги дітям, і тому завдання школи — виявити в кожній дитині якусь родзинку. Ось у нас з двох тисяч дітей, близько 1600 займаються у різноманітних гуртках, майже всі випускники навчаються у вищих навчальних закладах. На мою думку, це непоганий показник. Ми намагаємось зацікавити дітей, а це, в свою чергу, дасть змогу і батькам краще зрозуміти своїх дітей. А зробити це можна за допомогою двох речей: добра, адже нещирість діти розпізнають в секунді, і, звичайно дисципліни, без якої у наш час просто не обійтися.
