Котеджі є, Президента нема

Як стало відомо, лише на спорудженні 6 будиночків, якими опі-кується міська влада Рівного, було задіяно 80 чоловік. А таких будиночків на території містечка аж сорок два. Усі будівельні сили Рівного оперативно кинули сюди, в той час як молоді сім’ї чекають здачі будинку на вул.Струтинської ще з 2001 року. За спорудження трьох останніх будинків рівненські майстри взялися лише 7 квітня. Кажуть, якби бетон застигав і фарба сохла швидше, зводили б ще скоріше. Нечувані рекорди! І все заради показухи?
Керівництво області, здається, до останнього сподівалося, що на відкриття прибуде Президент. Навіть дорогу у Клевані відремонтували. А пагорби уздовж неї вистелили дерном. Огорожі клеванських µаздівств у пожежному порядку виготовлені з продукції Оржівського ДОКу, аж сліпили своєю білизною. Однак з джерел, наближених до офіційних, стало відомо, що Президент прибуде на оглядини кількома днями пізніше. Бо й справді, невже на оглядини порожніх стін більшості будинків має їхати Гарант?
До того ж, розмови про те, що на День Перемоги у цих європейських будиночках житимуть ветерани, виявилися блефом. Плани провалилися. Втім, Бог з ними, з тими термінами. Рано чи пізно тут справді хтось житиме. Хоча, як стверджують очевидці, у котеджах академмістечка в Острозі, на відкриття якого теж приїжджав Президент, так і досі ніхто не господарює. Можливо, з будиночками для ветеранів ця ситуація не повториться. Можливо. Тільки-от хто в них мешкатиме — не знає навіть той, хто ініціював це будівництво. Якось неприродно все робиться. Спочатку будуємо, потім — думаємо, кого поселити.
В одному випадку заявляють, що це будуть ветерани Другої світової війни, в іншому — соціально незахищені… А от голова облдержадміністрації Микола Сорока якось на прес-конференції зробив припущення, що, можливо, в будиночках житимуть старі люди, діти яких матимуть змогу заплатити за їх утримання. Он воно що! Згадався такий собі Володька Лобода з роману Олеся Гончара “Собор”. Свого батька Ізота Лободу він прилаштував у чудовий пансіонат для ветеранів, оскільки не мав часу доглядати за ним. Старий після цього відмовився від свого сина. Не доведи Господи, щоб і в нинішні часи з’являлися такі Володьки… і чи варто стимулювати їх появу?
Двоє дідусів, які прогулювалися територією госпіталю і охоче пішли на спілкування, заявили, що загалом вони схвально ставляться до спорудження будиночків, але впевнені, що тут мешкатимуть лише городяни, бо людина похилого віку із села сюди ніколи не поїде. А голова міської ради ветеранів Аркадій Абушевич побоюється, що в будиночках зможуть жити лише “блатні”. Днями, голова облдержадміністрації акцентував, що клеванські будиночки споруджуються не для Президента чи його (Сороки) батьків, а для людей.
Знаю, що особисто до голови облдержадміністрації щороку звертається чимало людей, які потребують грошей на операцію. Наприклад, через відсутність коштів на трансплантацію донорської нирки за незначний період у відділенні детоксикації обласної лікарні померло близько двадцяти людей. Усі вони, переконаний, зверталися до голови облдержадміністрації і мали шанс жити.
Але допомоги не дочекалися. І спостерігаючи сьогодні за тим, як вправно Микола Петрович залучає до будівництва спонсорів, усвідомлюєш, це ж скільки людських життів можна було б врятувати за сім мільйонів гривень! А так, через кілька років відійдуть у вічність усі ветерани і кому будуть потрібні ці будиночки? Важко уявити вісімдесятилітню бабусю чи дідуся, які даватимуть собі раду на кухні, двох кімнатах, коридорі та санвузлі. Тим більше незрозуміло, хто для цих людей бігатиме (їздитиме) на ринок та в магазин.
Чи не єдиний позитив у всій цій історії зі зведенням будиночків полягає в тому, що окремі корпуси обласного госпіталю для інвалідів Великої Вітчизняної війни хоч трохи причепурять зовні. Бо всередині, як розповіли нам будівельники, перебувати просто неможливо. Сильний запах цвілі і сирості.