Мріялось все так: Київ, каштани, Хрещатик і безхмарних студентських років зо п’ять. Дійсність, як завжди, простіша: Київ, каштани, проспект Перемоги і напружених три місяці в мої сорок. Але спасибі долі й за це. Принаймні відчуття Києва як чудового міста зі своєрідною, фізично відчутною м’якою аурою та незбагненним внутрішнім теплом, з’явилося. Тепер я почав глибше розуміти чарівність столиці у творах Олеся Гончара та Вадима Собка, які перші прищепили мені любов до Києва.
Три місяці справді були напруженими. Коли студентські роки вже далеко позаду, тільки тоді починаєш по-справжньому розуміти, що тобі потрібно у цьому житті. А здобути нові знання, вийти на інший, якісно вищий рівень — хіба від цього можна відмовитись?
Ці три місяці мають й інший позитивний аспект. Можна проаналізувати попередній шлях і подивитися вже неупередженим поглядом на свою справу. У повсякденній роботі (зрештою, як і у житті взагалі) часто бракує простого компаса, щоб зорієнтуватися, де ти знаходишся зараз і куди треба йти завтра. Тому тепер раджу кожному: якщо хочеш внести свіжий струмінь у свою діяльність — забудь на якийсь час про неї. Потім відкриється багато нового і цікавого.
Приємно, що не забували колеги. Ще й зараз інколи чую здивовані запитання на кшталт: а чому ти не в Києві? Бо власне і не ставив перед собою такої мети. Кажуть, що для життя найкраще місто — Париж, а для роботи — те, де у тебе хороша робота. У Париж збираюсь трохи пізніше, коли завершу усі розпочаті справи в Рівному. Тому з ентузіазмом приступаю до виконання своїх попередніх обов’язків головного редактора. У ці обов’язки, до речі (це вже я навчився у Києві) входить і захист читачів від журналістів. (Можу собі тільки уявити, що подумали наші журналісти, коли прочитали ці рядки). Отже, як кажуть у відомому анекдоті: і знову здрастуйте!

Рівному для свого дня народження вкрай необхідно кілька мільйонів, яких у бюджеті немає. Не виключено, що на таке грандіозне свято приїдуть поважні гості з Києва. І для них — усе має сяяти. Звісно, будуть гості й з європейських міст-побратимів. І тут теж потрібно показати себе, тобто Рівне, з найкращого боку. Візитерів обов’язково, як це прийнято, провезуть успішними виробництвами, заводами, фабриками.
І ніхто з гостей не помітить маленьких тріщин на опорах шляхопроводу на Соборній. Не побачать вони й обшарпаних будиночків біля залізничного вокзалу, аварійних халупок, де мешкає дві-три сім’ї, жебраків у центрі, бо їх терміново зберуть і вивезуть геть. Та й навіщо у свято псувати відпочиваючим настрій? Можливо, того дня навіть домовляться з “Комуненергією” й у кранах спітнілих і змучених рівнян з’явиться гаряча вода.
І на певний час забудуть про небезпеку — міст, яким щодня проїжджають десятки тисяч живих людей. Не згадають і про мікротріщини, які щодня розширюються та множаться. І ось тут з’являється історично відоме: бути чи не бути?
Що важливіше: будівництво котеджів авральними темпами, які через кілька років можуть виявитися не надто потрібними, чи ремонт головного моста, яким щодня курсує громадський транспорт з пасажирами? А вартість будівництва одного та ремонт іншого практично однакова. Але бути поки що лише будиночкам. Міст може зачекати. Добре, аби не до першого серйозного інциденту.

Незвичність сьогоднішнього номера і в тому, що він свого роду ювілейний — семисотий. А ще зовсім недавно святкували випуск “ОГО” №500. Прискорений біг цифр у нумерації газети зумовлений, насамперед, переходом на щоденний випуск. Ось вже більше як півроку газета “ОГО” виходить п’ять разів на тиждень. Щоб зберегти цю періодичність, нині ми працюємо над п’ятничним випуском щоденки, яка має робочу назву “ОГО-вікенд”. Це буде пізнавально-розважальний випуск з кросвордом, дитячою сторінкою і ще з безліччю цікавої інформації для читання у колі сім’ї. “ОГО” на вихідні” ви побачите після Великодніх свят. Словом, з нашою газетою вам не доведеться нудьгувати.
Отож, купуйте і читайте. А ще простіше — передплатіть повний комплект “ОГО”. До речі, якраз є нагода: “Укрпошта” оголосила передплату періодичних видань на друге півріччя цього року.

Отож, наступного четверга ви отримаєте двадцять сторінок інформаційних матеріалів про події в місті та області, новини України та світу, а також дванадцять сторінок зручної і насиченої ще однієї окремої частини газети (класіфайд) з приватними оголошеннями та рекламою. І це ще не все. Ми врахували, що ви хочете бачити програму телепередач зручнішою, краще оформленою, більш насиченою. Ідучи назустріч цим побажанням, редакція підготувала для вас справжній подарунок — кольорову 16-сторінкову вкладку “Телетиждень від Видавничого дому “ОГО”. Це своєрідний маленький журнал у газеті зручного формату з повною програмою всіх телеканалів з анонсами телефільмів і телепередач, розповідями про теле- і кінозірок, знаменитостей та ін.
Отже, відтепер і щотижня, кожного четверга, зустрічайте оновлену “ОГО”, девізом якої є: ШВИДШЕ — на добу раніше, ніж зазвичай, БІЛЬШЕ цікавої та різнобічної інформації, ГОСТРІШЕ порушуються проблеми економічного та суспільно-політичного життя краю.

Тепер, як відомо, демократія і плювати всі хотіли на критичні зауваження. Тим більше, якщо керуєш якимось прибутковим підприємством і маєш можливість постійно ублажати теперішніх “власть імущих”. Можливо, люди навіть відчувають себе взагалі недоторканими. “Може, ви не знаєте, що я чищу черевики самому…, чи я підмітаю у самого…, приношу газети самому… (далі можуть бути ваші варіанти), то що ж ви пишете”? Цікаво поставлене запитання, чи не так?
Навіть печерний рівень демократії починається з розуміння того, що критика — це нормальний процес. А критика по ділу — взагалі процес оздоровчий. Для суспільства. Але кого сьогодні цікавлять інтереси суспільства? Лише б собі набити кишені тим, що не пахне, і нехай проклинають тебе потім в Немовичах, Грушвиці чи ще деінде! Там собі хай клянуть, зате у владних коридорах хвалять. Але коли влада хвалить того, кого хає народ, то щось непотрібне робиться у нас з владою. Не тому народу служить і не тому бізнесу прислуговує…
Минулого тижня знову навідався на рідний факультет. Запевняють професори, що вчать майбутніх журналістів ще краще, ніж нас колись. От тільки пропорції у критичних матеріалах порадили змінити. Якщо раніше достатнім було 70% даних публікувати, а 30% притримувати на всяк випадок, то тепер навпаки 30% друкуємо, 70% тримаємо на кращі часи. Врахуємо.

Президентські перегони будуть тільки наступного року, але початок виборчої кампанії, вочевидь, вже має місце. Листівки “від Ющенка” — як перша ластівка цих майбутніх перегонів. Досить якісна поліграфія, текст параноїка, розповсюдження “Укрпошти” і ми з вами — як кінцева мета. Хоча кінцева мета, зрозуміло, трохи інша: похитнути довіру до лідера “Нашої України”, внести сум’яття в наші душі та вбити клин між прихильниками цього блоку та блоку Юлії Тимошенко. До речі, схема розповсюдження доволі цікава: де на Заході України більше прихильників Ющенка, туди менше листівок, і де менше, відповідно більше. Підсилити, так би мовити, антиющенківські настрої.
Незважаючи на те, що оперативно створена депутатська комісія Верховної Ради з розслідування появи цієї фальшивки, і активну роботу депутатів-нашоукраїнців на місцях, є підозри, що організатори цього поки безпрецедентно ганебного явища знайдені так і не будуть. Тільки не питайте мене “чому?”, бо це буде явно не за адресою. Як на мене, то не треба бути великим Шерлоком Холмсом, щоб розкрити цю аферу і взяти за одне інтимне місце винуватців. З цим би залюбки і не без задоволення справився і звичайний дільничний Полюхович з будь-якого (на вибір) поліського райцентру. Але… Коли на сцену виходить велика політика, коли завтра вирішуватиметься доля держави, нашої славної, і зовсім ні від кого незалежної могутньої України, всі починають говорити пошепки, мовляв, у боротьбі за крісло Першого усі засоби прийнятні. “Так точно” — відрапортують генерали-герої та генерали-орли, а простий дільничний Полюхович так і залишиться незадіяним в омріяній спецоперації.
Єдине образливо — нас продовжують тримати за лохів, тому і ставляться як до лохів і роблять ще більших лохів. Так невже той, хто мріє таким лохівським методом стати президентом, не розуміє, що в країні лохів він буде НАЙБІЛЬШИМ ЛОХОМ? А може, й цього прагне?