Саме тому люди прийдуть в Київ не скидати когось, а заявити, навіщо їх (політиків) найняли. Якщо людей почують — добре. Якщо ні — значить, будемо міняти своїх політиків. Це святе право будь-якого народу”, — так Юрій Луценко охарактеризував завдання та цілі створеного ним руху “Народна самооборона” і проведення весняного Маршу Справедливості.
Зростання популярності нового громадського об’єднання вражає темпами. Лише у грудні минулого року Луценко анонсував його створення, активні ж дії почалися у другій половині січня, і ось за місяць рух отримав підтримку тисяч людей. Про це свідчать масові мітинги, які пройшли у Вінниці, Хмельницькому, Тернополі, Полтаві, Черкасах, Кіровограді, Одесі, Луцьку, Рівному, Чернівцях. Люди приходили на майдани, не зважаючи на досить сильні морози, які тримаються вже декілька тижнів. І це тільки початок, на черзі — візити в інші регіони і прогнозоване зростання кількості прибічників. Екс-міністр внутрішніх справ має досвід участі у масових акціях протесту, найгучнішими з яких були “Україна без Кучми” і Помаранчева революція. Він прекрасно зорієнтувався в сподіваннях народу, який зараз багато в чому зневірився. Луна Майдану, який продемонстрував, що звичайна людина теж щось значить і може щось зробити для поліпшення свого життя, ще не зникла. У новітній українській історії вже був й інший прецедент суспільного руху, який кардинально вплинув на політичні процеси в країні — Народний Рух початку 90-х, що став колискою багатьох українських партій національно-демократичного напрямку. Аналогічні приклади були й у Польщі, де існувала своя “Народна самооборона”.
Озброєна викличною символікою — білий кулак на малиновому тлі — і радикальними гаслами оздоровлення суспільства (що викликає асоціації з революційним рухом у країнах Латинської Америки) “Народна самооборона” пропагує мирні методи захисту своїх прав. Луценко — не Че Гевара, з яким його сьогодні намагаються порівняти. Проте і не Махатма Ганді. Він віддає перевагу не пасивності, а активній боротьбі, але у рамках закону. Основна ставка робиться на масовість, оскільки владу, нехай навіть корумповану і нечисту на руку, не влаштовує перспектива громадянської війни. Такий підхід, а також те, що новий рух стоїть над партійною політикою, сприяє і залученню нових людей. Безумовно, будучи опозиційним по своїй суті, у першу чергу — прибічників “Нашої України” і БЮТ, а також позапарламентських партій, які висловлюють свою незгоду з політикою нового уряду. Тому “Народна самооборона” може зіграти ключову роль в об’єднанні опозиції.
Однак серед учасників мітингів у різних містах можна побачити й електорат Партії регіонів та Соціалістичної партії, які зневірились в обіцянках своїх обранців. Адже бездіяльність влади як у столиці, так і на місцях, а також зниження рівня життя, з чим збирається боротись “Народна самооборона”, стосується всіх людей, незалежно від їх політичної орієнтації.
Успішну тактику турне регіонами, яку взяв на озброєння Луценко, належним чином оцінили інші політики. Зокрема, Юлія Тимошенко почала власний вояж регіонами з метою оздоровлення суспільства. У першу чергу — оздоровлення власних партійних лав. Однак її риторика відносно боротьби з необґрунтованим підвищенням житлово-комунальних тарифів, зубожінням людей, сваволею чиновників співзвучна з принципами “Народної самооборони”. Відвідавши Вінницю та Черкаси після Юрія Луценка, вона тим самим закріпила просування ідей, які він посіяв. Навіть Партія регіонів, публічно оцінюючи дії своїх опонентів як хлоп’яцтво, вже серйозно замислюється про можливість дострокових парламентських виборів і робить спроби якось перешкоджати цьому. Навіть використовуючи Генпрокуратуру і МВС, щоб задавити “Народну самооборону” в зачатку.
Поява навесні сотень тисяч учасників Маршу Справедливості під стінами уряду буде більш ніж сильним ударом по владі. А у світлі останніх подій, вже нема сумнівів, що ця акція таки відбудеться.
