Роман “Твердиня” переносить читачів у місця з тисячолітньою історією, сповнені таємниць та небезпек. Щоправда, книга відкриває читачам не лише таємниці історії, а й особливості людської свідомості, що змінюється під впливом надзвичайних обставин.
Офіційний бук-трейлер книги, який Макс Кідрук зняв і змонтував сам:
“Я ніколи не пишу про те, чого не знаю, і чого не бачив на власні очі”
“Всі п’ятеро студентів у романі мають реальних прототипів у житті. Це мої друзі, з якими я навчався у Швеції”
“Якщо людина приїде у ті місця, вона це все побачить на власні очі. Там не буде, хіба що, лабораторій, а все інше – реальне”
“Єдине місце у “Твердині”, де я не був, це Мадре-де-Діос – найбільш непрохідні джунглі світу. Там взагалі мало хто був, а з тих, хто був, мало хто повернувся живим”
“Задумка “Твердині” виникла з віри в те, що в Перу задовго до інків існувала інша цивілізація, значно більш технологічно розвинута. Певні руїни, які історики приписують інкам, не могли їм належати. Я доводжу це в романі не як історик, а як інженер”
“Вся всесвітня історія – це шпалери, наклеєні цивілізаціями переможців”
“Я почав писати “Твердиню” до “БОТа”. Одна з причин, чому я пропустив “БОТ” вперед – він почав мені снитися”
“В пустелі Сахара я вперше в житті зрозумів, що таке “агорафобія” – страх відкритого простору. Я тоді подумав, що якщо раптом з’явиться щось, що загрожуватиме мені – я нікуди не втечу. Не тому, що немає куди, а тому що сенсу то нема”
“Багато читачів критикували любовну лінію в романі “БОТ”. У “Твердині” вона вийшла з третього чи п’ятого майже на перший план”
“Я не люблю хепі-ендів. Я люблю реальні історії. Мене не цікавить, чи сподобається вам моя історія, мене цікавить, чи ви в неї повірите”
“Коли ми говоримо про стосунки між чоловіком і жінкою, то те, що є хепі-ендом для вас (жінок), не завжди є хепі-ендом для нас. Хепі-енд для вас – для мене аж ні разу не хепі-енд” 🙂
“Найнебезпечніший випадок у житті – коли мене заарештувала таємна поліція в Дамаску (Сирія) за чотири дні до Єгипетської революції. Поки у мене не забрали телефон, мені пощастило зателефонувати до видавця, він підняв МЗС, вони вночі підняли посла, який встиг мене витягти звідти. Бо писав би я зараз роман на клаптику туалетного паперу в сирійській в’язниці…”
“Дуже багато людей хочуть БУТИ письменниками, але дуже мало хочуть ними СТАТИ”
“Для професійного письменника необхідно багато читати. Моя планка і рекомендація – 100 книг в рік. Це приблизно по три дні на книгу”
“Класику не можна писати, нею потрібно стати. Чудовий приклад – О’Генрі. 60 років після смерті його не визнавали класиком американської літератури. Визнали лише тоді, коли померли всі його сучасники”
“Я люблю Хемінгуея, Фіцджеральда і, особливо, люблю Льосу. Десь уже зараз у мене прокльовуються задумки не гостросюжетних, а гостросоціальних романів. Навіть у стилі Льоси”
“На презентацію привіз у півтора раза більше книжок, ніж раніше – і знову не вистачило” 🙂
“За рейтингами продажу слідкую у ТОП-20 книгарні “Є”. За півтора тижня “Твердиня” вже на другому місці. Перше – нова книга Люко Дашвар, третє – “Інферно” Дена Брауна. Ось так за півтора тижні я “вставив” Дена Брауна”
Презентація “Твердині” у Рівному, організована рівненською МГО “Література.RV”, стала для письменника першою платною презентацією, проте ще за день до заходу квитків на неї не залишилося.
Кілька “фішок” нової книги:
– Це найбільша книга Максима – 581 сторінка, майже 170 тисяч слів
– На створення книги пішло 1107 годин
– Наприкінці книги є післямова, де згадуються всі, хто був дотичним до презентації попередньої книги “БОТ”. Серед них, що приємно, чимало рівнян.
– у кінці книги є список музики, рекомендованої для прослуховування під час прочитання.
По завершенні “Твердині” до Макса стояла черга – за книгами, фото й автографами. До слова, Макс Кідрук зауважив, що всеукраїнського туру з наступною книгою, “На Зеландію”, певно не буде, але в Рівне її пообіцяв обов’язково привезти.
