Наталія Мазурець: “За помилки батько урізав мені зарплату”

Директор магазину “Мілано” із 16 років працює у сімейному бізнесі, об’їхала півсвіту, але жити хотіла б лише у Рівному. З пані Наталією ми домовились про зустріч у її магазині. В моїй уяві вона мала б бути суворою бізнес-леді, натомість побачив чарівну дівчину з привітною посмішкою та дзвінким голосом.

На роботу після випускного

— Вибачте за нескромне запитання, скільки вам років?

— Двадцять один.

— У такому молодому віці ви вже керуєте бізнесом?

— Я працюю з шістнадцяти років. Після шкільного випускного, через два дні я вже пішла на роботу до тата. Спочатку це було по півдня, придивлялась, звикала. Два роки я працювала простим продавцем. Спочатку, звичайно, було важко, але згодом втягнулась, почала їздити з татом на ділові зустрічі, виставки. Сьогодні так склалось, що цим (магазином “Мілано”) займаюсь я. Мама вдома з моєю меншою сестричкою, якій незабаром виповниться рік, а тато займається іншим бізнесом.

— Тато жалів дочку, коли ви у нього почали працювати?

— З мене завжди вимагали більше, ніж з інших працівників. Тато наголошував, що я маю працювати більше і краще, ніж інші, тому що це й мій бізнес… Ні про які потурання не могло бути й мови. Навіть за помилки так само вираховувалось із моєї зарплати. У нас, так би мовити, капіталістична система: сімейні стосунки — окремо, бізнес — окремо. Іноді було важко, іноді навіть виникало бажання покинути цю справу, але, мабуть, через такі відчуття проходять багато людей. Згодом мені сподобалось займатись бізнесом. Сьогодні я прагну зберегти те, що у мене є, і по можливості примножити. Саме для цього я вирішила здобувати освіту: закінчую заочно навчання у Рівненському державному гуманітарному університеті за спеціальністю психологія та планую вступати в інший ВНЗ, аби здобути ще й економічну освіту.

— Але ж якісь переваги, порівняно з іншими, у вас були?

— Єдина моя перевага — це те, що крім відпустки, я маю можливість їздити за кордон на різноманітні виставки та бачити світ.

“Ворота смерті” – як дотик до вічності

— У яких країнах вам довелося побувати?

— Поїздила Європою, була в Італії, Угорщині, Австрії, Англії. Побувала у Китаї, Туреччині та Росії. Дуже люблю подорожувати, але жити все одно хочу в Україні, навіть рідне місто Рівне я не хотіла би змінювати. Так склалось, що у мене немає якогось улюбленого міста в Україні, окрім Рівного. Подобається Одеса, але жити я там не хотіла би…

— Чому?

— Був час, коли приходили думки про те, аби кудись переїхати, але згодом мені довелося побачити, як живуть люди у світі, як живуть українці за кордоном і зрозуміла одну річ: хто б ти не був, скільки б грошей у тебе не було — тебе завжди сприйматимуть як “чужака”, ти ніколи не зможеш стати там “своїм”. Можна сказати, що я патріотка своєї країни та свого міста.

— Яке місто з тих, у яких вам довелося побувати, сподобалось найбільше?

— Санкт-Петербург безперечно на першому місці, це прекрасне місто з особливою, відкритою душею. На друге місце я поставила б одразу три міста: Рим, Мілан та Будапешт. Коли я була в Римі, мене перш за все вразив Ватикан. Собор святого Петра неперевершений. Там кожна скульптура, кожен фрагмент — шедевр. Особливо вразили “Ворота смерті”.

— Чим саме вразили? Які почуття вони викликають — страх?

— Ні, не страх. Це ніби дотик до вічності, відчувається древність, щось, що пройшло до нас крізь віки. Зразу відчуваєш, що безліч людей поклали життя, аби цей собор існував. Навіть не можу у повній мірі передати всі ті відчуття, які виникають у цей момент. Тебе ніби пронизує їхня велич…

— Яке місто навпаки залишило неприємні враження?

— Лондон не сподобався своєю закритістю, навіть замкнутістю. Коли мені виповнилося чотирнадцять, я мала змогу навчатися, близько місяця вивчала англійську мову в міжнародній школі. Лондон нікого не впускає в себе. Це місто можна порівняти із замкнутою людиною, яка уникає будь-якого контакту з оточуючим світом і нікому не відкриває свою душу. Також не дуже себе комфортно почуваю у Москві, місто ніби тисне на тебе, відчувається якийсь холод та агресія, яка від нього виходить.

Найкомфортніше

з ноутбуком

на дивані

— Яка з кухонь світу вам найбільше до вподоби?

— Обожнюю італійську кухню. Піца, спагеті і щоб усе було з морепродуктами.

— Чи багато проводите часу на кухні?

— Колись моя мама пожартувала: “Доню, як ти будеш хазяйнувати, коли вийдеш заміж? Треба вчитися готувати”. І я навчилась. Зараз я живу окремо від батьків, намагаюсь хоча б раз на два дні готувати нову страву, яку до того ще ні разу не готувала. Люблю проводити час на кухні, люблю поекспериментувати і приготувати щось смачне і нове. Так що мама може бути спокійною, перед майбутнім чоловіком мені не буде соромно.

— Яке найулюбленіше місце в квартирі?

— Мій диван. На ньому я себе дуже комфортно почуваю, дивлячись телевізор, читаючи книжку чи працюючи з ноутбуком.

— Чим би займались, якби не вели бізнес?

— Я вже майже десять років пишу вірші. Поки що, правда, лише “в стіл”.

— А про що ваші вірші?

— Загалом я м’яка і романтична натура, тому більшість віршів про кохання, про людські почуття та роздуми про сенс життя.

— Не було думки видати збірку?

— Поки що ні, але хтозна… Принаймні друзі і близькі кажуть, що їх треба друкувати. Хоча матеріальну винагороду за свій вірш я вже одного разу отримала. Моя подруга брала участь у конкурсі краси і попросила мене їй допомагати, я погодилась. Під час шоу проводився конкурс на вірш про красу, я буквально за десять хвилин написала і передала на сцену. Потім, коли оголошували переможця, зачитали мого вірша, і вручили приз — мобільний телефон. Так я отримала перше визнання та перший гонорар. Останнім часом набираю вже написане на комп’ютері, упорядковую. Колись, можливо, прийде час видати це все книжкою.

Не хочу всіх грошей світу

— У бізнесі необхідно бути жорстким, іноді навіть жорстоким. Як вам вдається поєднувати романтику та суворість?

— Дуже важко. Я розумію, що всі ми люди, у всіх нас бувають якісь свої особисті проблеми. Але бізнес є бізнес, тут завжди потрібно бути холоднокровним та розсудливим. У деяких випадках вдома раджусь із татом, він має більше досвіду і допомагає мені прийняти правильне рішення. Хоча завжди намагаюсь згладжувати неприємні ситуації.

— Яку планку ви для себе ставите в бізнесі та житті?

— Розвивати та розбудовувати справу на якісно новий рівень. Людина, яка навчилась заробляти, завжди, досягнувши якогось певного рівня, ставить перед собою нові завдання і планки. Хтось хоче заробити всі гроші світу. Я ж хочу заробляти стільки, аби почувати себе комфортно. Якщо вдасться реалізувати себе в бізнесі та поезії, я буду щасливою. У сім’ї більше заробляти повинен чоловік, щоб не почувати себе залежним від дружини. А для жінки найголовніша місія — бути матір’ю та дружиною. Робота і бізнес — це лише спосіб реалізувати себе як особистість.

Loading

Не пропускайте важливі новини Рівненщини Читайте ОГО у Google News
Підписатися
Поділитися:

Головні новини

Прокрутка до верху